С.Ліс. — Ось надійшов лютий 2022-го. Як ви себе відчуваєте в обставинах війни?
П.-Ом. — Мало кого це не сколихнуло. Війна переповзла з Донеччини на Сумщину, Слобожанщину, Херсонщину, Чернігівщину, Київщину і вже в набагато загрозливіших масштабах. Митці реагували по-різному. Хтось виїхав за кордон, хтось перемістився на західну територію України.
У мене було відчуття, що рашистські банд-формування будуть зупинені і посунуть назад. З перших днів вторгнення багато наших захисників полягло. Але чорних мішків з трупами «асвабадітєлєй» раша отримала повною мірою.
Я реагував у єдино можливому для мене форматі: в кінці березня 2022 року у мене вже була готова до виконання крупна симфонічна форма «CANTANDO DOLOROSO»
Пам’яті полеглих героїв 2022…Fresca sinfonica для оркестру і хору. Оскільки в Україні основні позиції музично-мистецької індустрії (хоч і суттєво обмежені) забезпечувались державою, протягом 2022-го року я звертався до кількох топ-диригентів у Києві щодо виконання, досить ґрунтовно знайомив з матеріалом, але вони м’ялися, в очі не дивилися, посилалися на якісь особливі плани… Один з них навіть так вкрадливо «запримітив»: «У вас тут мажор».
То я йому відповідно зауважив: «А що, траурна музика неодмінно має бути лише похмуро-скорботною, жалобною? А просвітлено-переможною, закликаючою до спротиву, до боротьби не може бути? А згадайте-но траурний марш із 2-ї сонати Фридеріка Шопена, ту, ре-бемоль-мажорну тему.
Найвідоміша у світі траурна музика. Висновок можна було зробити такий: топ-оркестри в Києві (і хори) призначені для забезпечення потреб Є.Станковича, Л.Дичко і кількох наближених у спорадичному форматі. Слід мати на увазі:
В системі нашої академічної симфонічної культури є такі «авторитети», які прагнуть володіти оркестрами. І їм це вдається, бо сидять на ключових місцях, де вирішується — «кому дать, кому не дать). Але є й такі музиканти, які прагнуть володіти звуками. А головне (в моїй ситуації) — табу на виконання моїх творів (особливо крупної форми) неухильно продовжує діяти.
С.Ліс. — Як мені відомо, ви вичерпали свій терпець і вирішили покінчити зі станом регулярного приниження вашої творчої особистості. До якої форми спротиву ви вдалися?
П.-Ом.— Я звернувся до Міністерства культури і виклав свої аргументи, які розкривали ситуацію. Ось зміст саме мого звернення:
Міністру культури та інформаційної політики України О. В Т к а ч е н к у
Шановний Олексанре Владиславовичу!
П а н е М і н і с т р е !
Моє звернення до Вас викликане необхідністю (яка назріла давно) вказати на прогресуюче ганебне явище в середовищі, так-би мовити, культурно-мистецької еліти (титуловане керівництво Національної спілки композиторів України), яке чинить дива егоїстичного самолюбування, через домінуюче використання засобів державної культурно-мистецької індустрії в сфері сучасної музики академічного жанрового спрямуваня.
Щоби не склалося враження, що до державної інституції культурно-мистецького врядування звертається якийсь банальний заздрісник, чи обійдений мистецькою долею автор графоманського штибу, дозволю собі надати деяку інформацію про себе. Адже працівники Міністерства (державні чиновники вищого рангу і середнього, за невеликим винятком) жодним чином не відають про таке мистецьке ім`я — композитор Петро Петров-Омельчук. І це завдяки відчайдушній позиції теперішніх очільників Спілки, позиції і практиці тотального регулярного відсторонення мене від можливості реалізації бодай незначної частини творчих здобутків засобами державної музично-мистецької індустрії, яка в даній царині представляється в проходженні муз.мистецьких концертних форумів («Київ-Музик-Фест» та «Київські музичні прем`єри»).
Отже, моїми вчителями в Київській держ.консерваторії ім.П.Чайковського були професори: В.Кирейко,А.Коломієць (композиція); М.Дремлюга (муз.форма); М.Скорик(гармонія); Г.Таранов(оркестрові стилі)…
Член Спілки композиторів України з 1974 р. Щодо основних творів:
Опера «Опришки» (Епічна лірико-драматична легенда про Олексу Довбуша). Радіо-версія опери виконана, озвучена в ефірах і записана (оркестр, хор і солісти Українського радіо); «Любов і манекени» (лірико-ексцентричний мюзикл).«Обманщик» або «Таємничі викрадення» (опера для дитячого музичного театру). По відкриттю Київського муніципального театру для дітей та юнацтва, ця опера була поставлена першою з українських сучасних авторів; «Учень чарівника» (мюзикл для дітей);
«Він і Вона» ( сучасна транс-реалістична опера-легенда). На Міжнародному конкурсі композиторів імені Карла-Марії фон Вебера — засновника німецької класичної опери (Дрезден 1988, де було представлено 45 творів оперно-сценічних жанрів із 14-и країн) ця музична драма посіла І-е місце.
Здавалось би – така перемога. Чому б не поставити цю оперу на українській сцені? Атож. Він же (Петров-Омельчук) не заслужений, не народний, не лауреат комсомольської премії…Більше того – саме тоді ж його лишили роботи (за сміхотворними мотивами, зняли з посади директира Будинку композиторів України). А саме Петров-Омельчук стояв у витоків створення «Київської камерати», укомплектування студії звукозапису в Будинку композиторів України…був Голової комітету профспілки у Спілці композиторів України,заступником Голови Київської організації СКУ (значить користувався повагою колег, обирали). Завдяки моїм європейським зв`язкам у статусі міжнародного лауреата, коли мене було запрошено до Австрії на фестиваль творчості Герольда Аманна, мені вдалося вивезти в капіталістичну країну (вперше в історії академічної камерно-музичної культури України) «Київську камерату» з програмою творів наших композиторів.
Коли (внаслідок протистоянь у Спілці) була створена Національна ліга українських композиторів — Петров-Омельчук, серед засновників був обраним (і потвердженим з`їздом) Головою Провідної ради НЛУК.
Від 2005 року (коли булa виконанa частково моя P I E T O R I A S I N F O N I C A (Помаранчова симфонія) титуловані розпорядники – (директорат і журі) «Київ-Музик-Фесту» та «Київських музичних прем`єр» запресували мене остаточно. Тобто протягом 18-и років не допустили до виконання жодної ноти з мого творчого доробку. Я довго мовчав і продовжував творчо працювати. Так було створено ряд партитур у різних жанрах. Надаю приклади деяких творів, які вважаю для себе більш основними:
P I E T O R I A S I N F O N I C A (Intrada, Direkt, Liberum moto)
(Помаранчова симфонія)
R U S T I C O piano—skript Симфонічна сюїта для ф-но з оркестром
Триптих (Прелюдія, Токата, Хорал) для ф-но, струнних і ударних.
5 транскрипцій для камерного складу на теми опери «Опришки»
(Учбово-методичний матеріал для Музичного інституту ім. Р. Гліера).
« ДУМКА» міні-кантата для соліста, хору і оркестру.
(Запис у фонд Укр. радіо. Оркестр народної і популярн. музики НРКУ, хор Київського театру опери і балету).
Концертна фантазія К А П Р И Ч І О для ф-но з оркестром «Композитор — юним музикантам» Збірник п`єс етюдів та вправ для скрипки і ф-но. Видавництво «Музична школа».
C A N T A N D O D O L O R O S O V O C A L I S для голосу (сопрано) і камерного оркестру.
«С И Н Н Е Б Е С Н И Й І З Е М Н И Й» Версія-редакція пієторії для Народної академічної хорової капели ім. Павла Чубинського (хормейстер Д.Радик) та Національного академічного духового оркестра України (Ген.директор О. Пироженко).
C A N T A N D O D O L O R O S O Пам`яті полеглих героїв 2022… Fresca sinfonica для оркестру і хору.
Всі мої творчі заявки, щодо включення до програм фестивалів,підлягали неухильному регулярному ігноруванню.
Наприклад: У 2017 році досвідчений, небайдужий працівник апарату Міністерства культури Анатолій Петрович Корисько запропонував мені написати концертний твір крупної форми в арсенал виконавського репертуару навчальних мистецьких закладів. Узгодивши необхідні параметри творчого завдання, я написав концертну програмну сюїту R U S T I C O Piano—skript для фортепіано з оркестром. Щоби озвучити твір, в якому зацікавлений Держ. метод.центр навчальних закладів, А.П. Корисько звертається до Київської організації Нац.спілки композиторів України:
Реагування на звернення керівника метод.центру було нульове. Зате себе члени оргкомітету – розпорядники фестивалю показали гучно, щедро і пишно. Слід зауважити, що я не один такий автор, якого оминають увагою розпорядники – хазяї мистецьких фестивалів.
Просто до мене виключно «уважне» ставлення. Причину я не берусь пояснювати. Було б цікаво, якби вони на це запитання (в чім секрет такого дискримінаційного ставлення до Петрова-Омельчука?) дали якесь обгрунтоване, об`активне пояснення. Адже усім притомним членам мистецької громади, людям-слухачам, які відвідують концерти академічної музики, відома незаперечна істина: «Київ-Музик-Фест» та «Київські музичні прем`єри» практично є головною (чи не єдиною) реальною потугою представлення світові сучасної музично-мистецької культури України щорічної періодичності. Тоді чому ця державна індустріально-мистецька потуга передана в пожадливі руки групі хворобливо самозакоханих егоїстів. Чому в задекларованих, як «прем`єри» концертних заходах титуловані «авторитети» щедро маячать не прем’єрними, а неодноразово вже виконаними, давно пережованими опусами? І це при тому, що дирекція фестивалю заявляє: «Розумієте, зараз така складна ситуація, можливості обмежені, коштів мало». То чому ж тоді вони жирують, а інші,активно працюючі автори, мають чекати роками… десятиліттями…
першого виконання? Так безоглядно гребти під себе, сидячи на обмежених ресурсах, призначених для підтримки багатьох, в умовах коли держава перебуває в напрузі війни з озвірілою ордою, коли багато чого стало дефіцитом (і державні бюджетні можливості також), дію цих «заслужених авторитетів творчо-мистецької еліти» слід розглядати, як адміністративно-розпорядницьке мародерство. Лідером всієї цієї етично недоладної компанії є (чомусь багаторічно незмінний на посаді Голови Спілки) І.В.Щербаков.
Показово, що коли Ігор Володимирович, як директор фестивалів, каже (приклад зі мною): «Якщо буде фестиваль, Петре Володимировичу, ваш твір буде виконано».
Слово директора уже вкотре виявляється мильною бульбашкою.
У групі нецивілізованого саморозпіарення є свої маяки.
Лідером перетягування на себе якомога більшого ресурсу можливостей (затуляючи собою багатьох, кому складно, або недоступно проникнути в програму концертного виконання), є Л.Дичко — багаторічний беззамінний старожил
Секретаріату Спілки. Що таке «перетягування на себе»?
Це — в одному фестивальному проходженні (тиждень, півтора) втиснути себе в програми кількох концертів; у кращих залах (сценічних площадках; кращі художньо-мистецькі колективи (хор, оркестр); вигідніші дні і часи виступу. Все для себе. Не гребують такого роду преференціями і Є.Станкович, І.Щербаков… Далі вже ті, що сидять рангом нижче. Напівпрофесійна тенденція формування програм цих фестивалів орієнтована не на виконання зразків творчості (що виконуємо), а на представлення імен (кого представляємо). Перш за все — себе, потім тих, хто може гримнути, (наприклад Герой) а там уже — за залишковим принципом. Поява будь якого, може навіть найдостойнішого твору (але від рук небажаної персони) нічого не означає для хазяїв фестивалів. Але ж кардинальним завданням цих форумів є саме презентація культурно-мистецьких досягнень вітчизняної культури. Вражає залізо-бетонна незмінність керівного складу Секретаріату Спілки.
У демократичній обстановці держави президенти, депутати, міністри перебувають строк-два і міняються.
Секретаріат музично-мистецької «спільноти» України – одні й ті ж. Десятиліттями. Якби поводили себе пристойно, цивілізовано, то хай. Але ж яке беззастережне, неправедне, на себе скероване споживаня державного ресурсу. А це (між іншим) є регулярне нахабне спотворення дійсної картини сучасної національної музично-мистецької культури академічно-жанрового спрямування.
Вважаю, що Міністерство, як державний орган (зокрема представлений і в оргкомітеті фестивалів), як сторона, яка забезпечує бюджетну підтримку цих важливих мистецьких заходів, має аналізувати стан справ і здійснювати свій вплив, задля досягнення справедливої, доцільної репертуарної практики формування програм фестивалів. Бо ці люди, які вважаються представниками національної (чомусь) «культурно» — мистецької еліти вражені також і деякими ознаками шахрайства.
Ось приклад: Інколи Міністерство культури долучалося до розгляду питань деякого врегулювання, налагодження стосунків між мистецькими групами в проблемних ситуаціях. В листі, за підписом Міністра Юрія Петровича Богуцького, зазначено рішення включити до складу Оргкомітету фестивалів композитора П. Петрова-Омельчука.
Реакція і дії компанії розпорядників мистецьких доль були цілком характерними і передбачуваними. Можна собі уявити, що вони допустять до своєї лави того, хто стане заперечувати непогрішимість їхніх рішень?
Зрозуміло, що повідомлення про рішення Міністерства було приховане (скоріше всього знищене). Мене протягом років не було запрошено на їхні зібрання. Я звичайно не переймався цією темою. Великого натхнення сидіти поруч з Л. Дичко і потім хвалитися що «ми там порєшалі» у мене не виникало. Якусь розбірку вчиняти було бридко.
Отже, на завершення, я цим, вимушено не лаконічним способом, на своєму особистому прикладі (зауважу, неповно), зважився окреслити стан стосунків у сфері музично-мистецької громади композиторів і музикознавців, запрошуючи керівництво Міністерства культури та інформаційної політики і перш за все Вас, Олександре Владиславовичу, розпорядитись таким чином, щоби надходження державної бюджетної підтримки функціонування зазначе них мистецьких акцій було оптимізоване в напрямку реалізації достойних мистецьких зразків, а не забезпечення імен титулованих «авторитетів». Це можливо за умов більш тісної участі представництва Міністерства у Оргкомітеті фестивалів. Адже ці мистецькі форуми є державними важелями функціонування культурно-музичної сфери України, а не приватною вотчиною І. Щербакова, Л. Дичко, Є .Станковича…
Кінцевим резюме мого звернення є така деталь. У травні цього року мені виповнилося 80 років. Знаючи про мій, як кажуть, ювілейний рік, колеги радять мені звернутися, щодо влаштування авторського концерту.
Але, з цього питання, у мене дещо інші міркування. Вони полягають в тім ,що, не бажаючи, з приводу досягнення поважного віку, зав`язувати на своїй творчій особі значну державну матеріальну і адмін. організаційну потугу, в умовах війни, яка потребує спрямування всіляких зусиль на потреби оборони Вітчизни, я, бажаючи представити людям бодай скромну частку моєї творчої праці, пропоную і прошу сприяти тому, щоби у наступному проходженні форуму «Київ-Музик-Фест (осінь 2023) у програмі виступу оркестра народної і популярної музики Національної радіо-компанії України (Диригент і художній керівник Михайло Пікульський) були виконані твори П. Петрова-Омельчука Концертна фантазія КАПРИЧІО для фортепіано з оркестром та C A N T A N D O D O L O R O S O Пам`яті полеглих героїв 2022… Fresca sinfonica для оркестру і хору.
Чому я вдаюся до проханняння аж до Міністерства?
Тому, що історія може повторитися і розпорядники фестивалю (І.Щербаков) знову можуть поставити переді мною традиційний шлагбаум. Сприяння Міністерств може убезпечити цю мою тему. Вважаю свою пропозицію цілком скромною і реалістичною, не потребуючою якоїсь державної зверх напруги і яка може бути реалізована в форматі штатного проходження фестивалю.
З щирими побажаннями всіляких гараздів
П. Петров-Омельчук
Лауреат і дипломант міжнародних конкурсів композиторів
Міністр О.В. Ткаченко розпорядився передати справу безпосередньо до Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти. Функціонери Агентства зв’язалися з керівництвом фестивального оргкомітету і вказали, не зволікаючи, виправити недоладності.
І тут почалося напрочуд «чемне» виправлення. Чому чемне я беру в лапки — зрозумієте згодом. Звичайно в присутності інстинктів самозбереження свого привілегійованого становища їм не відмовиш. Керівництво фестивалю «Київ Музик Фест» 2023 зв’язалося з диригентом — керівником Академічного оркестра народної і популярної музики Українського радіо (Михайло Пікульський), встано вили позиції (день, час, концертний зал, тощо). Але ж було би дивно, якби паралельно вони не вчинили мілко пакостну дію підриву тієї частини програми концерту, яка стосувалася виключно моїх творів. Уявіть собі картину: 3-го жовтня, перед концертом, оркестр прибуває до Центрального будинку художника, де має дві години на проведення передконцертної репетиції.
Це — розміщення, пристосування до акустичних якостей залу, тощо. І що ми бачимо: на сцені, де стояв рояль, готовий, опробуваний диригентом і композитором (П. Петров-Омельчук) – порожній простір. У програмі заявлено твори для фортеп’яно з оркестром лише мої.
Тобто композитор може «спокійно» тупцювати додому.
Цілком не виключено, що розрахунок передбачав і такий сценарій: 80-річний чоловік, в умовах раптового стресу, може потрапити додому не так уже й спокійно. І чи — додому? Звичайно, для мене це був шок. Але ж вони мене натренували своїми регулярними демонстративними ктами «уваги». Розпорядники залу не могли самочинно прибрати рояль зі сцени. Їм зателефонували і розпорядились забрати рояль подалі «щоб було більше місця на сцені». І тут вони добре постаралися. Замовити бригаду для транспортування рояля за добу — дві, встигнути — це чітка адміністративно організаційна логістична робота. Усі присутні (музиканти, інженерно-технічний персонал Українського) радіо зрозуміли всю провальну тупиковість ситуації. Концерт зривався.
Поступ підступної підлості набирав тріумфальної фази.
На піку загального замішання, до композитора (тобто до мене) підійшов представник керівного органа фестивалю і демонстративно вручив екземпляр виготовленої афіші.
Там було красиво зазначено, зокрема, прізвища піаністів (Роман Рєпка і Крістіна Кравцова) які наразі перебували в ступорі.
І раптом «О s a n c t a s i m p l i t i t a s» ( С в я т а я п р о с т о т а ). До мене підходить молода дівчина, одягнена в надзвичайно світлу сукню і вся якась освітлена, і каже: «Ви знаєте, ми можемо все влаштувати. У мене є інструмент електророяль. Я зараз зателефоную і його привезуть сюди.» Якась надзвичайна інстанція вступила ся за мене. І раптом я згадав: мої домашні вазонні лілії, розташовані буквально над моїм робочим столом (де формуються мої нотні блоки — партитури), уже кілька років не цвіли. А тут, за тиждень до концерту, раптом забуяли бутон за бутоном, даючи надзвичайно красиві яскраво-пурпурні квіти. То був знак. Інстру мент привезли. Техніки радіо заходилися налагоджува ти функційні спроможності апарата. Репетиційний час сплив дуже неефективно, але концерт відбувся і все прозвучало майже в передбачуваних кондиціях. Мої твори з ерзац-роялем публіка зустріла дуже схвально.
С.Ліс. — Я пам’ятаю. Навіть бурхливо. Чимало людей записували виконання музики на свої смартфони і потім можна було все це слухати в аудіо-відео в інтернеті (YouTube).
П.-Ом.— В форматі післяконцертного традиційного емоційного тусування, окрім усіх передбачуваних і неочікуваних контактів, сталося так, що я познайомився з дуже цікавою особистістю. Підійшов молодий чоловік, представився — Пантелеймон. Я помічав як він ретельно записував мої твори. Я йому подякував.
Поспілкувались. Він, виявляється, художник. Мати його професійний музикант, педагог Вікторія Куріленко.
Знаменно що? Це — представник категорії сучасних людей (їх не може бути дуже багато), котрі здатні відрізняти дійсну музично-художню якість від набору техніко-композиційних стилістичних чинників, які роблять музичні конструкції нібито авангардними.
С.Ліс.— Можете, Петре Володимировичу, повідати щось, в порядку інформації, щодо змісту самих творів з цієї програми?
П.-Ом.— «Сoncertino stretto» для фортеп’яно з оркестром.
Це триптих: 1) П р е л ю д і я За напрямом образного змісту, це — зародження, формування, встановлення передумов до дії;
ІІ ) Т о к а т а Це — сама дія, рух, подолання інертності, життєздатність;
ІІІ ) Х о р а л Одухотворення, як чинник трансформації, переходу до відмирання і розчинення в вищих духовних сферах.
Моїм художньо-мистецьким задумом було: засобами даного оркестру виявити і передати всі вищезазначені образно-стилістичні, сонорно-технічні начерки, нафарблені «на стулках» цього триптиха. Піаніст Роман Рєпка про демонстрував свої якості зрілого масштабного музиканта.
Концертна фантазія КАПРИЧІО для фортеп’яно з оркестром.
Вигадливість, швидкозмінність ритмо-метричних конструкцій цього матеріалу потребує чималих зусиль від соліста і оркестрантів у напрямку збереження притаманного тут ансамблевого злагодження і пульсу.
Молода піаністка Крістіна Кравцова упевнено подолала ритмо-метричні сплетіння і досить віртуозні фактурні побудови капричіо.
C A N T A N D O D O L O R O S O Пам`яті полеглих героїв 2022… Fresca sinfonica
Повільне вкраплення у простір окремих звуків, які поступово викристалізовуються в першу тему, створює відчуття якоїсь непевності, недетермінованості становища, в якому перебуваємо ми, з непояснимих причин. Розгортання скорбот ної теми перетікає в другу тему, яка поглиблює настрій жалю за полеглими захисниками Вітчизни. Все ж звучання поступово набирає ознак зосередженості на необхідності виходу з гнітючого стану і переходу до настрою спротиву і боротьби. «Пам’ять і Слава» — категорії, якими означені фінальні звучання симфонічної фрески DOLOROSO, артикульовані хоровою групою виконавців.
С.Ліс.— Ведуча прорами в тому концерті (3-го жовтня) повідала, що на репетиції C A N T A N D O D O L O R O S O музиканти в оркестрі підслухали і розповіли про цікавий епізод-діалог. Один музикант каже: «Ця музика (кантандо) якась…от…проста». Другий музикант зауважує:
«Знаєш, простота, — це буває дуже не просто.»
І тут ми можемо нагадати, як про це сказала Жорж Санд — (відома паризька сподвижниця Фрідерика Шопена): «Простота — це те, що є найважчим у світі; це — крайня межа досвідченості та останнє зусилля генія.»
П.-Ом.— Хочу зазначити, що мені поталанило мати творчу співпрацю з диригентом Михайлом Пікульським, протягом багатьох років. Зарядженість, послідовність, відданість справі цього непересічного музиканта, зокрема, кардинально посприяли здійсненню проекту (3-го жовтня).
Високий професійно-мистецький рівень виконання, розуміло, викликав той рівень позитивної реакції публіки. Затим усі три твори були успішно записані в фонд Українського радіо.
С.Ліс.— Так. Це виконання ваших творів не могло не зали шити по собі якогось помітного відлуння. Ця осінь, наскільки мені відомо, стає сплеском активної уваги до вашої мистецької особистості і поштовхом до подальшої інтенсивної творчої роботи. Це так?
П.-Ом.— Нещодавно (7-го жовтня), в рамках фестивалю, відбувся черговий традиційний виїзд у Плюти. Це — мальовнича дачно-музейна місцевість, яка містить в собі відділ Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв України — « Літературно-мистецькі Плюти».
Осінь, про яку ви нагадуєте, продовжилася тим, що в концертній програмі «Зустрічі в Плютах» були виконані два моїх твори. Це — камерна п’єса «Посвята Карлу-Марії фон Веберу». Студенти бандуристи Національної музичної академії ім. П. Чайковського (Анна Шаповал, Ігор Таран, Дмитро Швець) зробили перекладення з камерного оркестра і виконали в форматі тріо.
А вокалістка Катерина Єрошкіна — викладач академії, виконала фрагмент із пієторії «Син Небесний і земний» Х-а частина — Aріозо Клавдії Прокули. Партію рояля виконала Ірина Бурган — молода, талановита піаністка.
Ця, скажемо, не гучна подія, неочікувано набрала для мене статусу каталізатора, започаткування чогось.Чого?
До мене стали звертатися представники керівництва різних кафедр НМАУ, які виявилися зарядженими на творчу співпрацю (Галина Савчук — доцент кафедри бандури; Любов Матвійчук — професор, зав. кафедри народних інструментів;
Світлана Білоусова — доцент кафедри нар. інструментів — керівник і диригент оркестра «Лик Домер»; професор, зав. кафедри духових інструментів Андрій Вовк…)
Коли я почав давати їм твори, транскрипційно адаптовані до їхніх оркестрових складів, я бачив їхню безпосередню зацікавленість грати щось нове і дуже позитивне ставлення до професійно-художньої якості моїх композицій. Тут я хочу відзначити таку функцію творчого процесу — виконавську.
Просто, беземоційно спостерігати за грою цих молодих музикантів — студенів, аспірантів, бакалаврів неможливо.
Їхня відданість музиці, як справі їхнього життя, вражаюча.
Вони висікають зі своїх інструментів музичні образи, прожи вають все це, творячи справжнє мистецтво. Вдячність їм та їхнім наставникам-педагогам з-боку композиторів має бути безмежною.