C R E D O
(В і д а в т о р а)
Плекаю творчу спілку я в собі: мій дух, мій розум
і моє сумління з’єдналися у творчому горінні,
гартовані в життєвій боротьбі.
Вони — це я, моя справдешня суть;вони мене
підтримують, ведуть, дають мені і сили і натхнення,
женуть од мене геть сумні думки, вони — неначе
внутрішні зірки, що сяють і дають благословення.
(Григорій Латник)
А мні одна только в світі дума.
А мні одно только не йдет с ума.
(Григорій Сковорода)
Звання, зірки,відзнаки нагородні,
навішані на груди брязкальця –
не факт того достоїнства в народі,
не аргумент для справжнього митця.
Зусіль свої купони відірвати:
де словом, замахнувшись партквитком;
де «вторитетом» бризнуть,гендлювати
Тарасом, як розмінним мідяком.
Коли в тобі скипиться в потороччі
кар’єри, хисту й хитромуддя сплав —
враз підповзе зміюка й прошепоче:
«П и шш — шш и — и, с п і шш — шш — и
принюхуватисс-сс-сь. Сла — а — в.
Мені однак повчас, як той рефрен, на думці виринає:
« С у ц в і т т я р а д о с т і ж и т т я ».
На світі кращої мелодії немає.
Коли зіллються всі твої затреби
в принад кар’єрних спів — не нарікай,
бо вибір — твій і ,значить, не для тебе
вготована Небесна вертикаль.
Зіркам не місце на землі. Торують
свої шляхи-орбіти. В цім їх сенс.
Внизу ж снують, спілкуються, враждують
сучасні люди HOMO SAPIENS.
Бляшану зірку хтось тобі приліпить
і ніби ти злетів у височінь.
Ця зірка слабо зрячого засліпить,
та світозорний сенс митця не в цім.
Душі мету постав високу, чесну,
скріпивши дух в гартуючім вогні,
щоб там її в інстанціях Небесних
достойною признали в Вишині.
Іще розбіг потрібен, сильні крила,
«Конкордом» розмахнутись мусиш ти,
щоб мріялось, творилось, щоб летілось,
ширялось у безмежжі висоти.
Повчас однак вчуваю голоси — астралу посилання:
«Творить і жить, щоб ідеалові краси
не тьмарить блиску, бо — митець єси».
Нагрудних зір вагомість — злету ворог.
Погряз в багні — розбігу не набрать.
Обтяжує «звитяг» неправих ворох.
Земне тяжіння тут не подолать.
На шиї звіздоносна портупея —
з медалей щит, для стріл непробивний,
котрі тобі послать Касіопея
могла б з небес, як трунок неземний.
Тож світова стихія всепізнання,
що істину здіймає над усе,
зітре твої хиренні поривання
і «паперові човники» знесе.
Мені однак повчас, як зов труби, той глас пересторожний:
«…щоб не затьмив мастак художника в тобі;
й не зрихтував у тобі майстера художник».