Петров-Омельчук Петро Володимирович

C   R   E   D   O

 (В і д   а в т о р а)

Плекаю творчу спілку я в собі: мій дух, мій розум
і моє сумління з’єдналися у творчому горінні,
гартовані в життєвій боротьбі.
Вони — це я, моя справдешня суть;вони мене
підтримують, ведуть, дають мені і сили і натхнення,
женуть од мене геть сумні думки, вони — неначе
внутрішні зірки, що сяють і дають благословення.
(Григорій Латник)

А мні одна только в світі дума.
А мні одно только не йдет с ума.
(Григорій Сковорода)

 Звання, зірки,відзнаки нагородні,
навішані на груди брязкальця –
не факт того достоїнства в народі,
не аргумент для справжнього митця.
Зусіль свої купони відірвати:
де словом, замахнувшись партквитком;
де «вторитетом» бризнуть,гендлювати
Тарасом, як розмінним мідяком.
Коли в тобі скипиться в потороччі
кар’єри, хисту й хитромуддя сплав —
враз підповзе зміюка й прошепоче:
«П и шш — шш и — и, с п і шш — шш — и
принюхуватисс-сс-сь.   Сла — а — в.

Мені однак повчас, як той рефрен, на думці виринає:
« С у ц в і т т я   р а д о с т і   ж и т т я ».
На   світі   кращої   мелодії   немає.

Коли зіллються всі твої затреби
в принад кар’єрних спів — не нарікай,
бо вибір — твій і ,значить, не для тебе
вготована Небесна вертикаль.
Зіркам не місце на землі. Торують
свої шляхи-орбіти. В цім їх сенс.
Внизу ж снують, спілкуються, враждують
сучасні  люди
HOMO SAPIENS.
Бляшану зірку хтось тобі приліпить
і ніби ти злетів у височінь.
Ця зірка слабо зрячого засліпить,
та світозорний сенс митця не в цім.

Душі мету постав високу, чесну,
скріпивши дух в гартуючім вогні,
щоб там її в інстанціях Небесних
достойною признали в Вишині.
Іще розбіг потрібен, сильні крила,
«Конкордом» розмахнутись мусиш ти,
щоб мріялось, творилось, щоб летілось,
ширялось у безмежжі висоти.

Повчас однак вчуваю голоси — астралу посилання:
«Творить і жить, щоб ідеалові краси
не тьмарить блиску, бо — митець єси».

Нагрудних зір вагомість — злету ворог.
Погряз в багні — розбігу не набрать.
Обтяжує «звитяг» неправих ворох.
Земне тяжіння тут не подолать.
На шиї звіздоносна портупея —
з медалей щит, для стріл непробивний,
котрі тобі послать Касіопея
могла б з небес, як трунок неземний.
Тож світова стихія всепізнання,
що істину здіймає над усе,
зітре твої хиренні поривання
і «паперові човники» знесе.

 Мені однак повчас, як зов труби, той глас пересторожний:
«…щоб не затьмив мастак художника в тобі;
й не зрихтував у тобі майстера художник».