Лютий 2024 року. Сталося те, що ніколи не буває вчасним, але є незворотнє. Степан Йосипович Лісецький — колега, побратим, товариш — пішов від нас. У засвіт. Пішов.
Забрала неминучість. Але життя його для нас продовжуватиметься незупинно. Життя не у форматі буття, а в категорії продовження, бо праці невтомного музикознавця, педагога-теоретика, внесок у справу мистецької освіти нашої держави і є його продовження. Але ще одним вельми суттєвим його продовженням є його син Василь Степанович Лісецький — музикант — піаніст, педагог, музикознавець.
Тут я дозволю собі заявити, що Д І А Л О Г И продовжуються і моїм креативним співрозмовником тепер є Василь Лісецький.
В.Ліс.— Отже склався черговий етап у вашій творчій дія льності. Нова хвиля. Відбувався процес кількісного наповнення і реалізації матеріалу. Тож, діалектично, це мало привести до наступної якісної трансформації. Щось було далі?
П.-Ом.— Педагоги — керівники студентських музичних колективів і груп поступово стали зауважувати мені: «Ось ми граємо оці ваші твори, а та група — ті, а ще он інша група — ті… То чому б нам не зіграти повну концертну програму з ваших творів. До того ж у у вас тут, виявляється, — 80 — річчя».
Я подякував ініціаторам за уважне ставлення до моєї роботи і погодився. Таким чином, від березня 2024 року почався репетиційний цикл — підготовка програми мого авторського концерту. Виступ планували провести в кінці травня. Незабаром постали проблеми. Відомо, що травень для академічного процесу в Національній музичній Академії — це заліки, екзамени, академ-концерти…
І це справляє неабияку напругу і турбулентність перенасиченості графіків концертних залів. Постало питання забезпечення в умовах Києва відповідної концерт ної сцени. Я взявся вирішувати цю проблему самостійно.
В.Ліс.— Тут виникає питання організаційно-адміністративних спроможностей, зв’язків, наявності можливостей, які можна включити у вирішеня справи. Гадаю, що багаторічний досвід керівництва музично-мистецьким закладом республіканського масштабу — Будинком композиторів України вам став у нагоді. Як ви діяли?
П.-Ом.— Так. Досвід у мене є. Наприклад у 2002 році я поставив за мету організувати приїзд до Києва австрійського композитора Герольда Аманна — колеги, теж лауреата Міжнародного конкурсу композиторів імені Карла-Марії фон Вебера, для творчої участі у програмі фестивалю Київ Музик Фест 2002. Треба було вирішувати асигнування відрядження: проїзд, кількадобове перебування, репетиційний цикл, концертне виконання творів у програмі фестивалю… Як це забезпечити?
Відмову від замисленої акції культурно-мистецького взаємообміну я собі не допускав. Адже у мене вже був досить дієвий прецедент, коли я організував виїзд до Австрії «Київської камерати» на фестиваль музики Герольда Аманна. Це була досить успішна акція — lемонстрація програми українських композиторів у капіталістичній країні. Тож я звертаюсь до керівни цтва культурно-мистецького департаменту — головного адміністративного органа землі Vorarlberg і викладаю їм мету і значення ініційованої нами зустрічі з творчістю композитора Герольда Аманна.
Відверто кажучи, мене там в Австрії, особливо в місцевості Vorarlberg, знають. Інсбрук, Дорнбірн, Блуденц — там виконувались мої твори симфонічними оркестрами, а в деяких альпійських селах — мої духовні пісні кірх-хоровими колективами. Реакція на моє звернення з-боку керівництва Департаменту (Vorarl berg) була миттєвою і цілковито конструктивною.
Вони забезпечили всі головні асигнування по творчому відрядженню композитора з його дружиною Барбарою на кілька днів участі в програмі фестивалю Київ Музик Фест. Лише виконання камерних творів композитора ( «Lucy» та «Сопсеrtіпо») я провів, за участі концертного ансамбля «Київ-Арт-Капела» Національної ліги українських композиторів.
Тоді Герольд мені сказав: «Pyotr, du bist sehr gut Menedger».
В.Ліс.— На міжнародному рівні вирішити організаційно функційні питання вам, виявляється, було не складно.
А тепер — на місцевому, в місті Києві як ви діяли?
П.-Ом.— Об’єктом моєї уваги відразу став Київський Будинок вчених НАН України. Відома, популярна концертна сцена, регулярна, насичена культурно-мисте цька та просвітницька діяльність під егідою Національ ної академії наук. В полі моєї обізнаності перебував той факт, що при Академії функціонує благодійний фонд «РЕНЕССАНС». Вони зацікавлені в такого роду акціях, які збирають людей в форматі концертно-мистецьких заходів. Моя пропозиція — поєднати концертну програ му з моїх творів (авторський концерт) та їхню функційно-благодійницьку програму, була сприйнята керівництвом Фонду (директор — Анна Палагіна) дуже схвально. Залишилось забезпечити прихильність до цієї симбіоз-програми директора Будинку вчених.
Зустріч і діалог з директором Анастасією Калініною увінчалась повним взаємопорозумінням. Вона сприйняла мене не лише як композитора, про якого мала вже деяке уявлення (хоча би з того, що мої твори вже виконувались на цій сцені), а й як колегу — екс-директора подібного закладу до її Будинку вчених. Тож шлях до концерту було відкрито. Чітка перспектива вирішення питання концертного приміщення підбадьорила студентські колективи в репетиційній підготовці програми.