Що ми одержували у відповідь на наші звернення: Спочатку, мовляв, — «по-перше творчо-виробничі стосунки з митцями на сьогодні (це 21 травня 1999 року, 8-й рік державної незалежності) ще не оформлені»;
Ч о м у с ь .??????

Або вони пишуть: «Симфонічний оркестр НРКУ перебуває без художнього керівника та гол. диригента; Як тільки з`явиться… то…
Або ще варіант (фрагмент) відповіді від керівництва Українського радіо: «Сподіваємося, що ці твори («Син Небесний і Земний» П.Петрова-Омельчука та Симфонія №6 «Від Пророка Ісаії» М.Полоза) будуть неодноразово виконані на концертній естраді, дістануть належну оцінку фахівців, тоді ймовірно постане питання про запис творів».

С.Ліс.— Тобто якийсь філадельфійський, чи лондонський оркестр і хор виконають наші твори (прем`єрним виконанням) і вони тоді («ймовірно») теж будуть ворушитися…

П.Ом.- А ось і головна «родзинка» цієї словесної кулінарії у виконанні функціонерів радіокомпанії: «музична редакція Українського радіо свого часу одержала інформацію від фахівців про те, що рівень згаданих пієторії та симфонії не досить високий»…

Які фахівці? Хто давав рецензію? Відкрите запитання.

Всі ці відповіді-повідомлення підписував Віце-президент НРКУ Леонтій Антонович Даценко. Деякий час він намагався не розкри-вати секрету, але як людина чемна і совістлива, признався, що оцінку цим творам дав метр Є.Станкович. Знову стало зрозуміло звідкиля «роги ростуть». Професійний «фахівець» подвизається.

С.Ліс.- Слід зауважити, що професійний фахівець, який відповіально ставиться до своєї діяльності, щоби дати серйозну оцінку художньо-мистецьких якостей крупноформатним академічним творам, мав би звернутися до авторів за партитурою, за наявними засобами озвучення, щоби сформувати більш-менш пристойне уявлення про цю музику.

П.Ом.- Ви нагадуєте про якусь пристойність. А насправді тут наявний факт злонаміреного паскудства. Жодного звернення, чи якогось іншого прояву колегіальної толерантності від злиденноморальної особистості роздутого «авторитета», не було.

С.Ліс.- Ця тема досить змістовно окреслена в статті за назвою «Цензор» (Самостійна Україна ч.26 (423) липень 2001 р.).

П.Ом.— Там є такий завершальний абзац — Хоч там як буде, але на сьогодні очевидне одне: «Сучасна академічна музична культура ще не вмерла, але в приготовану для неї домовину цензор Євген Станкович свої два цвяхи вже забив».

Проте не всі ще музично-мистецькі інституції були підвладні «авторитетному мнєнію». Поки точилася полеміка з керівництвом НРКУ, в кінці вересня 1998 року в рамках декади філармонічного мистецтва, присвяченої відкриттю 135-го концертного сезону, і пієторія і симфонія М.Полоза № 6 були успішно виконані на сцені Колонного залу ім. М.Лисенка. Пієторія «Син Небесний і Земний» в рамках цієї програми, зрозуміло, виконувалась не повністю. Прозвучали: VI частина — «Степ», VIII ч.- «Клавдія Прокула», IX ч.- «Буря», VII ч.- «Єрусалим». Проникливо емоційно виконала партію Прокули солістка радіо Надія Петренко-Матвійчук. Робота з Віктором Скоромним — художнім керівником хору радіо (ім. П.Майбороди) та хормейстером Ларисою Бухонською справляла велике професійне задоволення. Молодий диригент Віктор Плоскина показав високий професійний рівень роботи з цією партитурою.

С.Ліс.- Багато питань постає,і запитань виникає, коли торкаєшся тієї, чи іншої теми нашого мистецького буття у період історичних зламів, політичних переформацій, суспільних модифікацій. Наша розмова набирає ознак, які складно означити в жанровому ключі. Чи це — діалог, чи щось на кшталт мемуарних новел?

П.Ом.- Справедливе спостереження. Згоден. Насправді в нашому діалозі прослідковуються ознаки якихось нарисів з питань набутого досвіду. Ми тут щось розмірковуємо, щось демонструємо, заявляємо свою позицію, виявляємо парадокси…

За своїм характером це чимось нагадує те, що в свій час започаткував француз Мішель Ейкем де Монтень. У нього це було у вигляді філософських нарисів естетичного, літературно-критичного, художньо-публіцистичного висловлювання. І жанр цей є — ессе (Essai) — досвід, нарис… Індивідуальна позиція автора. У своїй книзі «Досвід» (Les Essais) Філософське ессе, він, зокрема пише:
«Напрочуд суєтна, істинно нестійка і постійно хитка істота — людина».

Наше сприйняття блага і зла значною мірою залежить від уявлення, які ми маємо про них. Якщо мова заходить про переконання, то їх нерідко відстоюють ціною життя.

Не нужда, а багатство породжує в людях жадібність.

Людина — створіння не здатне управляти світом. Бог абсолютно недосяжний для тієї крихти розуму, якою володіє людина.

Його розуму не дано охопити й реальний світ, тому що все в ньому непостійно і перемінно.

Люди створюють собі перебільшене поняття своїх достоїнств — в основі його лежить безоглядна любов до себе. Зрозуміло, не слід і принижувати себе, щоби вирок був справедливим.

Мішель Монтень вважав, що призначення філософії — викривати зарозумілість і марнославство. Він вважав себе тим, хто наділений якостями незвичайними і рідкісними, бо ніколи б не поступився своїми переконаннями заради успіху і почуває ненависть щодо новомодної доброчесності — облудного притворства. Він також висловив такі речі: «Нема нічого більш прекрасного і вартого схвалення, як належним чином добре виконати своє людське призначення». «Аполон — бог знання і світла, накреслив на фронтоні свого храму гасло — Пізнай самого себе — і це є самий всеосяжний концепт людям». Пізнаючи себе, Монтень навчився досить добре розуміти других людей. Він міг висловити своєму господареві правду про його самого і змалювати його натуру, всіляко повергаючи підлесників. Бо володарів безмірно псує навколишня наволоч. М.Монтень про смерть: «Не слід боятися страждань, інакше доведеться страждати від самої боязні. Від думки про смерть головною втіхою є те, що явище це природне і справедливе, — хто посміє вимагати для себе милості в цьому відношенні? Належить брати приклад з Сократа, котрий умів переносити голод, злидні, непослух дітей, злостивий норов дружини, врешті наклеп, гноблення, темницю, кайдани і яд».

С.Ліс.- А наш Григорій Сковорода теж (по-своєму) сказав про смерть…

П.Ом.- Доречно ви нагадали. У Григорія Савича в одній із пєснєй сказано: «Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь, —
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь…

С.Ліс.- З усього цього напрошується думка, яка, здається, переконує в визначенні літературного напряму, в якому ми зараз з вами подвизаємось.

П.Ом.- Отже, зголошуємось, щодо ессенізації жанра?

С.Ліс.- Здається, так.

П.Ом.- Прошу, тих, хто, можливо оце прочитає, не плутати з асенізацією. Хоча провести суттєве «асенізаційне» очищення стосунків у середовищі національної, так би мовити, професійно-мистецької музичної еліти варто би. І що я іще подумав. Наші розмірковування, інформаційні подачі, критико-аналітичні нариси все ж є поліжанровою конструкцією. Деякий еклектизм відчувається. Тож давайте визначимося, що там, де ми описуємо, характеризуємо саме музику, — будемо це жанрово розуміти як літературні транскрипції (за Г. Д`анунціо). Все інше будемо умовно уявляти як ессе.

С.Ліс.- Згоден. Більше того. Ми з цього й починали. Але давайте повернемось до ліговської теми. Культурно-мистецька діяльність Ліги продовжувалась.

П.Ом.- Так. Ми дуже ощадливо ставились до тих скромних надходжень, які одержували від держбюджету. Наприклад, коли ми створили камерно-музичну концертну структуру (Київ-Арт-Капела), то щоби не витрачатись на замовлення послуг дизайнера при виготовленні логотипу, мені довелося самостійно його виготовити, згадавши про свої малювальні можливості. (В юності в школі, окрім музики, ще викладав малювання). Проводили концертно-мистецькі акції, творчі зустрічі.

С.Ліс.- З огляду на виконавський склад ліговських програм, помітна прихильність до Державного духового оркестра України.

П.Ом.- Так. Творчі контакти з цим талановитим колективом у нас міцніли. Особливо коли директором оркестра став Олександр Іванович Піроженко. Якийсь час головним диригентом був Олексій Рощак. Не дуже старанний музикант у сенсі розкриття характерів музичних образів. Тому доводилось запрошувати інших диригентів для окремих програм. Не винятковий приклад, бо це досить поширена практика. Коли я проводив свій авторський концерт у філармонії (2003 р.), то проблем з першим відділом у мене не було. Диригував Святослав Литвиненко. Другий відділ з Олексієм Рощаком часто смикав мене за нерви. Правда, публіка в залі ім. М.Лисенка не помічала інколи майже провальної тусклоти звучання оркестра в плані емоційно-динамічних та агогічних деталей, і сприйняла програму цілком позитивно навіть бурхливо. Зрозуміло, що публіка авторського концерта складається переважно з прихильників представленої творчої особистості.

Однією з щасливих сторінок моєї творчо-мистецької історії була участь у другому відділі концерту академічного хору Київського Національного університету культури і мистецтв, керівник якого професор Дмитро Радик на той час уже щільно увійшов у субстанцію мого творчого життя. Якось Дмитро Васильович телефонує мені і каже: «Я тут готую академічний концерт — виступ моїх учнів-майбутніх хормейстерів. Другий відділ цього екзаменаційного виступу студентів побудований на матеріалі вашої пієторії «Син Небесний і Земний» (Читання Христа). Пропоную виступити в якості творчого консультанта і, зокрема, в плані введення до складу музичного супроводу ще кількох інструментів».

Я був вражений такою увагою до мого твору, погодився і подякував професору Радику Д. В. Зробив додаткові інструментальні партії до їхнього складу.

С.Ліс.- Нажаль, (з інтересу хитромудрих «державотворців» національно-патріотичні етномовні та державо мовні питання постійно роздроблюють наше суспільство. Державорозбудовчий період (з 1991 р.) позначався турбулентністю національно-суспільних процесів.

П.Ом.- В умовах попередньої тоталітарної держави, в Україні все, що дихало національним духом , подавлялось. До людей єврейського походження ставлення в державній політиці СРСР теж було досить непозитивне. І коли всі ці завихрення перейшли в новітні соціальні стосунки, складались якісь міжнаціональні колізії. Стали помічати і відмічати те, чого в принципі не слід було би акцентувати. Адже ці перекоси сталися не з вини тієї, чи іншої нац-більшості, нац-меншості тощо. Ця тема потрапила в статтю про 10-и ліття Ліги і висвітила деякі парадоксальні випуклості складових елементів національного питання. Відразу застерігаю тих, хто захоче дорікнути нам у спекулюванні на цій темі. Позиція автора статті — констатація. І загостреність цього допису направлена на хитромудрі шахрайські перекручення тодішньої влади, які екстраполювали ряд дискримінаційних морально-етичних утисків щодо нашої спілки і створювали напругу у музично-мистецькому середовищі.

С.Ліс.- Що тут скажеш, були й такі радикальні міркування. Як ви кажете — завихрення. Це свідчить про те,- куди можуть завести (хтось може скаже «помилкові») рішення урядово-політичної чиновницької нібито еліти.

П.Ом.- Та які там помилкові. То є цілеспрямоване шкідництво. Адже уряд інерційно був насичений україноненависниками, сформованими режимом імперського авторитарно-командного врядування, коли з України викачували зерно, харчові засоби, той же газ, а сюди перли (під самий Київ) експериментальні вибухо-потенційні атомні реактори.

С.Ліс.- Але якщо повернутись до справ Ліги. На цей час (2003 р.) структура Спілки сформувалась цілком. Творчо-мистецька робота (а це не залежить від «скеровуючої і надихаючої» ролі керівництва організації) була досить інтенсивною.

П.Ом.- Так. Географічно структура Спілки розширилася і остаточно вибудувалась. Зокрема склад керівного органу організації дає про це уяву. І доречі — NOTA BENE — саме коли діяльність Національної ліги українських композиторів стала суттєво розгортатися, наші доблесні державотворці від Уряду України створили нормативно-правову базу таким чином, щоби уже з 2004 року припинити бюджетну підтримку Ліги. Але ми продовжували працювати і в цих умовах.

Незважаючи на практичну матеріальну скруту, нам вдавалося проводити суттєві творчо-мистецькі акції та утримувати на орендних засадах невелике офісне приміщення.

С.Ліс.- От ми говоримо про творчість, про спілчанські справи, про громадську діяльність. А от звідкиля береться налаштування, натхнення… Адже для інтенсивної творчої, креативної віддачі треба черпати звідкилясь якусь психо-фізичну енергію.

Банально мислячи, це що — якісь вправи, спортивні чи автотренінгові заняття?

П.Ом.- От куди нас завело. Скажу відверто. На рівні 60-літнього віку я цілком покінчив з фізкультурою. Лише регулярне купання в Дніпрі. (До осені, без моржування). В юності, правда, досить вправно грав у футбол. В кінці 10-го класу Макарівської школи брав участь у виїздах збірної району на змагання в системі «Колос» (обласний турнір Київської області). На першому курсі консерваторії в осінньому сезоні міжвузівських змагань з футболу наша (консерваторська) команда забила один гол. Цей м`яч був забитий дуже потужній команді — Інституту народного господарства. Того студента, котрий забив цей гол називали «головний бомбардир» і потім весело сміялись. І то був я.

Але ви, Степане Йосиповичу, спровокували мене до повернення в сферу купання в Дніпрі. Фізіо-терапевтичне значення цієї цілющої процедури важко переоцінити. Це — аксіома. Але я зараз про дещо інше. Там на березі мені поталанило зустрітись і зтоваришуватись з надзвичайно масштабною творчою особистістю.

Це — Григорій Володимирович Латник, який виявив дуже серйозний вплив на удосконалення мого володіння українською мовою.

А мені, як автору літературної частини усіх моїх творів, особливо крупної оперної та вокально-симфонічної форми (лібрето), це вкрай важливо.

С.Ліс.- Я обізнаний дещо про вашу дружбу з ним, але розкажіть докладніше про нього, його діяльність, творчість, тощо.

П.Ом.- Григорій Латник. Знаний український поет, перекладач, літературознавець, лексикограф, енциклопедист. Закінчив Інститут іноземних мов (1970); 1973-1996 — ред. наук.редактор видавництва «Українська енциклопедія»; 2001 — провідний редактор видавництва «Перун». Від 1968 року друкується в періодиці. Автор поетич. збірок «Сонети дніпровських весен» (1987); «Легенди циганських кочівель» (2000); «Немов мерехтливі вогні» (2003); «Сумуй за Сяном і за Доном», «Рокований кохатись у піснях» (2004);«Пропащі душі України» (2007); «В орлинім леті над землею» (2008). Здійснив поетичну інтерпретацію українською мовою «Рубаї» (1270 чотиривіршів Омара Хайяма (2002-2007); Переклади з циганської мови, зокрема: «Чари циганської троянди» І. Мазоре (2001); збірник циганської поезії «Циганські шляхи» Н.Сатхкевічо (2003); з іспанської «Касьйонеро» Х.Манріне (2005); упорядкував фольк.поетич. збірник «Циганські чари» (2004); «Усі твори в одному томі» С.Руданського (2005), Т.Шевченка (2006). Г.Латник є одним із укладачів «Великого тлумачного словника сучасної укр.мови» (2001),«Великого зведеного орфограф. словника сучасної української лексики» (2003).Усе видано в Києві. Видавши чергову велику збірку «Рубаї», їх 561 — (2018) та 87 сонетів, поет довів загальну кількість виданих ним сонетів до 605-и. Цей факт не має аналогів у світовій поезії.

Але справа не в кількості ж. Які думки, яка поезія і багатюща мова українська. Яка лірика. Яке розуміння складних соціально-політичних і етичних проблем, точність і безжальність сатиричних суджень у змалюванні портретів історичних осіб та уславлених, замазаних державним обласканням авторитетів-віршотворців. Які глибокі роздуми про громадянський обов`язок поета, котрий, за висловом М. Гумільова, мусить бути взірцем честі.

Будемо відвертими. В Україні є багато чого величного й значущогою. Є в Україні і справжні (неорденоносні) поети. І серед них один з найяскравіших — Григорій Латник. Ось як він пише про поета:

Вершник Пегаса (фрагмент)

Поетів убивають не роки,
А кулі та отруєні плітки,
поети свій оплачують політ
тяжким похміллям непрожитих літ…
Яка жахлива і страшна ціна
За дивний дар п`яніти без вина!..
З Пегаса вершник пада навзнаки,
Але його підхоплюють віки,
і людство бачить: від буденних справ,
від марноти у вічність він тікав…

А ось він дякує Творцеві:

Сонет-псалом (фрагмент)

Я маю вибір між добром і злом
і визначаю сам собі дорогу;
нехай вона веде мене до Бога —
Йому я склав оцей сонет-псалом.
Вклоняюся і дякую Творцеві що є дива, це — смуток і розрада,
за те, що є терени чебрецеві, це — чардаш, танго, португальське фадо
що за вікном виблискує зоря, і спів журний сліпого кобзаря.

Благословення

Всевишній тим дає благословення, хто зерна сіють і колосся жнуть,
тим, хто в житті торують чесну путь, свого не заплямовуючи ймення;
тим, хто використовує натхнення, щоби життя спізнати справжню суть,
тим, хто подачок і чинів не ждуть, як зганьблені нікчеми сьогодення.
Відзнака Бога — вища над усе, її достойник на чолі несе;
вона для інших наче й непомітна,
та гідний завжди береже її, плекає з нею помисли свої, —
упевнений, рішучий, непохитний.

Читаючи Максима Рильського

Митець відчув, як руно пророста із зернятка, причаєного в полі,
і знав, про що шепочуться тополі, такі сріблисті — мов його літа.
Нездар топила заздрощів сльота, а він жалів ті душі, ниці й голі,
і вдячний був своїй примхливій долі за те, що арфа в нього золота…
Він прозирнув прийдешній хід століть:
пильнуючи життя квапливу мить,
у віршах відтворив натхнення лету
і добротою обійняв планету…
Спасибі Вам, учителю! Прийміть
низький уклін Людині і Поету.

Лірика Івана Франка

Люблю я тяжко лірику Франка; хоч діалектом писана, та рідна,
напевне світової слави гідна — журбенна, вельми щира і п`янка.
Була благословенна та рука, що вірші вимережувала плідно;
вже згодом спів з`явився супровідний, який не менший захват виклика.
Пригадуються знову чорні очі,
які були темнішими від ночі,
хто в них дивився — сонця не хотів;
і дівчина, яка з горіха зерня,
і серденько її — колюче терня…
Чи є на світі десь подібний спів?!

Чому я зупинив свою (і може вашу) увагу зараз на цій особистості? Може тому, що його життєвий і творчий шлях багато в чому подібний до мойого у ставленні до багатьох ключових чинників гуманітарного світосприйняття і творчого функціонування.

Зокрема, мені імпонує його цілковита індиферентність до всілякого роду відзнак та нагород за творчу діяльність. Ось кілька поетичних висловлювань Григорія Латника про продажність, яка врешті веде до краху:

Прокляття (фрагмент)

Якщо поет угоду підписав оту, що пальцем скріплено кривавим,
йому не розминутися з лукавим,- той підбіжить і вхопить за рукав.
Лукавий дасть майно та ордени, оселю дасть велику, як фортеця,
а з хистом розпрощатись доведеться, причому тільки з власної вини.
Той, хто лютує через творчий крах і виказав того, хто заповзято
свободу боронив, зазнавши страти,- той заслужив прокляття у віках!

С.Ліс.- Ви мені розказували про нього і, пам`ятаю, про його схильність до музики і зокрема до народної пісні.

П.Ом.- Музичність є притаманною ознакою справжнього поета. Григорій Володимирович знає все з народної творчості, що тільки могло колись десь проявитись, зокрема, і по радіо, чи по теле… Він завжди готовий охоче проспівати пісню, чи романс своїм баритоном, при цьому досить чисто інтонуючи. А знає музики в різних жанрах дуже багато. Ось один із його сонетів:

Коли співають українці

Коли співають українці, цей спів , як птах, злітає вгору,
у безгоміння неозоре, блакиттю сповнене по вінця.
Діставшись неба по хвилинці, найвищих сфер сягає скоро;
Господь величний, яснозорий його вчуває наодинці.
А в ангелів величнім колі славетний тенор Анатолій,
який співав так солов`їно,
вслухається у рідні звуки, і слабшає його розпука,
і перед зором — Україна.

Крилатий вислів Єсєніна

«Як дихаю, так і пишу,- казав Сергій — Я Божа дудка».
І знаменита ця погудка давно вже вийшла за межу.
Сприйняв я думку цю чужу як настанову, щиро й хутко;
поезія — не оборудка, про це постійно всім кажу.
Якщо ж прислужник-мартопляс бере чини за писанину,
то промине летючий час,
ганьба настане неодмінно, бо той словесний викрутас
був бездиханним од зачину.

С.Ліс.- Отам, у тексті віршів, кого має на увазі поет, коли каже: «зганьблені нікчеми сьогодення?»

П.Ом.- От саме тих літературних «авторитетів», котрі з таким натхненням писали доноса на Василя Стуса, а потім, уже в часи незалежної України, зайняли найповажніші місця в керівній ієрархії письменницької громади нашої країни.

Іще важливий момент. Комусь із поетів було притаманне «Чуття єдиної родини». (П.Тичина). А Григорію Латнику — «Чуття облуди і омани». Ось він пише яку квазі-незалежність вибудовують чиновники у нашій державі:

Квазі (фрагмент)

Квазідержава, квазіпрезидент, квазіпарламент і квазікультура,
квазісвобода, квазідиктатура…В історії — новий експеримент.
Ось квазібанк виплачує процент, але втрачає внески клієнтура;
в усякім починанні — авантюра; вбиває підприємця конкурент.
Тетеруки — поети-піснярі
оспівують державу незалежну,
чиновники ж хапають хабарі,
адже захланність у раба — безмежна;
а прикривають ті, що нагорі,

С.Ліс.- Творчість творчістю, культура і мистецтво… а от ми й знову прикотилися до політики. Дійсно. Політичні перетворення, суспільні трансформації не можуть бути поза увагою митців. Згадалися події «Помаранчової революції». Ви відчули в собі якісь внутрішні струми? Хоча з мого боку це недоречне запитання. Адже ви відгукнулися на ці події 2004 року крупномасштабним симфонічним твором. Своє бачення тих подій ви могли би зараз окреслити не в музичних образах?

П.Ом.- «Помаранчева революція» — це був не перший бурхливий сплеск народної гідності, але дуже потужний і визначальний.

Перший демонстративний сигнал владі (розхитаній подіями «перебудовчих» горбачовських перетворень) подала «Революція на граніті» молодих патріотів-державників. Планова економіка (СРСР), орієнтована на військово-промисловий комплекс тріщала.

Дефіцит всього добивав комуно-соціалістичні ілюзії. Горбачовські реформи послабили тиск комуністичної верхівки на ідеологічних супротивників. Національно-свідомі сили, молодь активізувалася.

У середовищі Української студентської спілки та «Студентського Братства Львівщини» склались рішучі настрої, щодо організації студентського голодування. Вперше були встановлені намети в Києві (Площа Жовтневої революції, поруч з нашою консерваторією). Протистояння з владою (очільники — Л. Кравчук, В. Мосол) тривало половину жовтня (1990 р.) Героїчні акції студентів висунули своїх лідерів (Олесь Доній, Маркіян Іващишин, Олег Бурков, Роман Іваничук, Ігор Коцюруба, Олег Кузан, Сергій Бащук, Тарас Корпало, Вячеслав Кириленко). Дехто із них потім стали відомими представниками національної державницької еліти (О.Доній, В.Кириленко)… А Помаранчовий майдан — це вже каскад протестів,( мітингів, пікетів, страйків непокори), як реакція народу на масштабну спробу влади відібрати право на вибори Президента, шляхом фальсифікацій. Народна «хода» привела до зміни правлячої еліти України, до переорієнтації внутрішнього і зовнішнього курсу країни. А головне — дала зрозуміти закостенілому хабарницько-клептоманічному кучмо-прихватизаційному класу чиновників, що наш народ не терпітиме відвертої наруги і може суттєво впливати на масштаби чиновницької розпоясаності. Я часто перебував у самому епіцентрі киплячого майдану. Від мого дому 4 хвилини ходу до нього. Відчував усі ступені відрази народної маси до цього, як люди висловлювались, «ку-чмо режиму». Це ж треба — роздати такий огром національних активів країни членам своєї сім`ї?

Так. Я написав симфонію. Мене це хвилювало. Скажу кілька речень про цей твір в плані Ala D`anunzio (словесно-літературна транскрипція). В назві симфонії я застосував свій неологізм — «п і є т о р і я» у сенсі духовно-змістового значення його, як «pietatis». Тобто — я висловив свій пієтет до духовного виявленя народу проти брудної чиновницької облуди.

Якщо стисло — загальна конструкція симфонії:

ІНТРАДА; ДИКТАТ; ВІЛЬНИЙ РУХ

(у безперервному поперемінному чередуванні)

Трохи докладніше: І N T R A D A — 12 тактів оркестрового вираження образу гнітючого морального запустіння з інфернальним відтінком. Позначення характеру музики — Іrato (гнівно). Це стан безвідрадного відчуття приреченості на безглузде, підлегле існування.

D I R E K T — І Позначення характеру музики — Imperioso, ironico e affanato (Andantino assai)- Владно-директивно, з тривожною іронічністю.

Це 16-и тактна музична побудова маршового, самовпевнено-директивного характеру, сповнена своєї «безапеляційної стійкості і невідпорної правоти». Це — образ беззастережно утвердженого в своїй непохитності кучмізму. Наступні 2 такти становлять плавний, неконфліктний перехід до наступного розділу — образу.

LIBERUM MOTO — I Позначення характеру музики — Semplice — просто, природньо. Метро-ритмічний пульс цього, тихо і спокійно розгортаючогося руху, базується на маршовому тлі і так буде постійно(Lib. m.II.III)

Протягом 109-и тактів цієї музики (перша тема і друга тема, як відголосок першої) в варіативному викладі, за рахунок переходу цих пластичних тем від одних інструментів до інших, як засіб все більшого їх розфарбування, набирають ознак невідпорного поступу, який здатен звернути на себе увагу, як образ, як засіб, що може подразнювати своєю стабільною наявністю той директивний образ, який себе так комфортно почував у першому експозиційному прояві. Тому 110-й такт виступає вже як перша, але уже дещо насторожена і сердита реакція образа диктату. 111-й такт — це уже Direkt II.

DIREKT — II Розгортання цього образа протягом відпущених йому 55-и тактів у другому його розділі (фазі) звучання, зазнає деяких деформацій від Druscamente (грубо, різко), до Pomposo irato (помпезно, гнівно, роздратовано), але жанрово базується на маршовості. Хоч характер цього звучання і гнівний, все ж значної тривожності ще не відчувається.

Direkt упевнений у собі.

LIBERUM MOTO — IІ вступає в своєму розмірено плавному обрисі.

Характер музики – Spirituoso (одухотворено, натхненно). З 19-го такту руху – Espressivo — виразно; З 39-го такту — Сantando — наспівно.

Знову перша тема і друга зберігають незмінність.

Варіативність їх викладу досягається за рахунок інструментального перекомбінування з умовою поступового ущільнення теми і динамізації звучання. Тож на кінець цього (другого проведення Liberum moto II), рух набирає характеру підсвідомої драматизації, що вимагає неминучої реакції з-боку DIREKT(у).

DIREKT — IIІ якраз і постає саме цією реакцією. Метричний розмір цієї музики тепер уже становить п`яти четвертьний формат. Це динамізує пульс у більш драматизовану форму маршу. Характер музики означений як Con fermezza — упевнено, твердо. Протягом перших 17-и тактів, завдяки концентрації оркестрових засобів та, зокрема, триольної пульсації нижніх і середніх регістрів (мідна група), звучання досягає однозначно невідпорного характеру директивного роздратування. З 18-го такту образно-динамічний настрій музики змінюється на більш спокійний. Сфера диктату може дозволити собі деяке розслаблення. Тут музичне дійство заявлене як Quasi minuetto con ironico – подібно до менуету, іронічно. Тактовий розмір стає перемінним (4 чверті — 3 чверті). Протягом 20-и тактів відчувається дух двірцевої церемоніальності, але атмосфера його не стільки розважена, скільки насторожена і дійство завершується досить громіздким звучанням, яке миттєво переливається в грізну настороженість ударних і струнних, яку накриває уривчастий кількаоктавний унісон мідного оркестра з саксофонами. Цей розділ означений як Fieramente — гордо, бурхливо, злісно. Поєднання цих двох оркестрових сфер, їх мотивно-тематична динамізація протягом останніх 18-и тактів, приводить до вкрай грізно-драматичного звучання, на яке здатен симфонічний оркестр, регістрові та динамічні засоби якого застосовані на максимальних рівнях.

LIBERUM MOTO — IІІ виникає раптово (Аttacca). Тепер уже цей розділ, за своїм експресивно-динамічним вираженням, не поступається попередньому звучанню (Direkt III). Тепер уже емоційний окрас і змістовий фонізм цієї музики, яка уже двічі була представлена в почерговому викладі (Liberum moto-I та Liberum moto-II) значно відрізняється широким розгортанням лірико-драматичного мелодизму з опорою на, хоч і дещо ускладнену, але функціональну гармонію. Владарювання цих двох тем, характер звучання означений Risoluto e cantando — рішуче, твердо, співуче. Почергове демонстрування цих двох тем відбувається за принципом застосування постійного підключення все більш і більш динамічно і регістрово спроможного арсеналу оркестра. Тож протягом 18-и тактів емоційно-динамічний градус звучання приводить до гранично напруженого заключного розділу Liberum moto III як Apassionato (пристрасно, одухотворено). Перші два з половиною такти заключного розділу свом потужим ритмо-унісоном tutti готують вступ нової могутньої резюмуючої теми, яка постає співдіючим контрапунктом до першої теми (Liberum moto), котра, в свою чергу зазнає деякої ритмо-інтонаційної модифікації і протягом восьми з половиною тактів приводить до завершального (кодового) розділу Trionfale (урочисто, тріумфально, переможно). Останні дев`ять тактів демонструють упевненість у тому, що хода Liberum moto, як поступ і перемога нашого народу, невідворотня.

С.Ліс.- Я добре пам`ятаю як у Колонному залі імені М.Лисенка Національної філармонії це прозвучало і як схвально публіка прийняла цей твір. Правда, тоді прозвучала не вся симфонія.

П.Ом.- Так. Фестивальна ситуація іноді накладає свій відбиток на реалізацію мистецького твору. Спочатку не зрозуміло, чи нарешті твір потрапить до програми; коли це буде — в вересні чи жовтні?; Дуже стислий графік репетицій; Непередбачений форс-мажор в режимі переписки; Виконання симфонії повним метражем стало проблематичним. Тому на пульти музикантів оркестра був покладений такий варіант: виконувалися — Liberum moto I, Liberum moto II i Liberum moto III. Молода талановита Вікторія Жадько (диригент) з оркестром Національної радіокомпанії України досягла неабиякої ефективності звучання, але в фінальній частині і коді не змогла довести оркестрову експресію до передбаченої найвищої точки.

С.Ліс.- Правда, публіка цього не помітила і все пройшло успішно.

П.Ом.- Авжеж, я знаю на скільки це було успішно. І відразу ж зауважую, що це був останній мій виступ у рамках наших національних фестивалів Київ Музик Фест та Київські прем`єри.

Бо від 2005 року дотепер (2021) авторитети – «стовпи» нашої української музично-мистецької сфери (керівництво СКУ) не обтяжили програми фестивалів виконанням бодай жодної ноти мого авторства.

Частина 11