Діалоги композитора і музикознавця. Частина 6

Ось перед вами цей епістолярний шедевр, густо перемазаний адмін.юридичним інфантилізмом професора Степаненка. Справа в тім, що офіцери СБУ значно краще за Степаненка обізнані були ким і з якою метою організовані регулярні зібрання «Білого братства», з чим його їдять і як з ним боротись. Тому удар «Хук» просвистів мимо. Співробітник СБУ просто передав мені копію доноса зі словами: «Полюбуйтесь творением коллег. Вам повезло, что время уже не то. А ваша организация — гнилая. Успехов…»

С.Ліс.- Але там у листі Матюхіна міститься ряд ще таких випуклих висказувань. Наприклад ось ми читаємо: «На протяжение 16-летнего общения с Петровым моя личная работа и труд коллектива был поставлен в зависимость от пропаганды творчества этого композитора».

П.-Ом. — І далі він надає таку захоплюючу конкретику: «Ни один композитор не может похвастаться тем, что все его сочинения были исполнены и записаны, включая многочисленные сценические произведения. А Петров-Омельчук может. Выезды в Москву, Ленинград, Прибалтику, Грузию, Армению, даже в Австрию могли состояться только при условии исполнения сочинений Петрова-Омельчука. Доходило до абсурда. Когда коллектив был приглашен на фестиваль композитора Г.Аммана (Австрия) (правильно прізвище мого друга ГерольдаАманн) в городе Блуденце, ансамбль под руководством В.Кожухаря готовил шесть(!) произведений Петрова. И нам для того, чтобы хоть как-то показать достижения камерной музыки украинских авторов, пришлось на целый час удлинять программу». (Кінець цитати). Я охоче подаю до ознайомлення кожному, (хто захоче), цю матюхінську базгранину, безо всякого остраху, що хтось у неї повірить. І давайте з фантасмагоричних емпіреїв цього спіча спустимось на тверду землю. Він пише: «Когда коллектив был приглашен на фестиваль композитора Г.Аммана (Австрия) в городе Блуденце»… Тут я даю уточнення: на фестиваль було запрошено мене, згідно листа від 30.10.1989 р. за підписом Ганспетера Фріка, а вже я запропонував В.Матюхіну взяти участь у фестивалі з програмою камерати. В його розхристаній уяві всі мої твори буцім-то були виконані і записані, включно з багаточисленими сценічними творами. Але ж на той час, окрім камерних та оркестрово-симфонічних творів у моєму доробку було 6 оперно-сценічних творів: («Опришки» — опера; «Любов і манекени» — мюзикл; «Обманщик» або Таємничі викраденя — опера для дітей; «Учень чарівника» — мюзикл для дитячого театру; «Він і Вона» — опера; «Мона» — опера).

Переважно, у фрагментарно-концертному форматі, музика цих творів звучала у виконанні різних творчих колективів під керуванням диригентів І.Палкіна, І.Блажкова, В.Госачинського, Є.Дущенка, С.Литвиненка, В.Гнєдаша, Ю.Никоненка, С.Блінова, В.Плоскини, Ф.Глущенка. (Я не говорю тут про зарубіжних диригентів).

Тож виконання моїх камерних творів, здійснені ансамблем під керуванням В.Матюхіна, були частковою реалізацією моєї музики (і за це я їм вдячний), але ж це — дуже скромний відсоток моєї творчості. А ця його новела (у листі) про те, що колектив «Київська камерата» (диригент В.Кожухар) через велике перевантаження програми моїми творами, їм довелося продовжити виступ на годину. Ви можете повірити в те, що там у країні чітких мистецьких традицій і регламентів, (Австрія) концерт, розрахований на 60 хвилин можна було б розтягнути на 120 хвилин? Він пише, що там було шість! моїх творів. Так. Там було: фрагмент з опери «Опришки» — 4 хв.звучання; Сцени із балету — 5 фрагментів, кожна в середньому — 2 хв. Загалом — близько 14 хв. Дозволю собі нагадати про те, що якби я, через свої зв`язки, не організував цей міжнародний концертно-мистецький виїзд, то у Матюхіна не сталося б нагоди (як він пише) «хоть как-то показать достижения камерной музыки украинских авторов». Зауважу — вперше в капіталістичній країні.

Тимчасом розгул степаненківської демократії набирав силу.

dialogy-067

dialogy-068

dialogy-069

dialogy-070
dialogy-071

С.Ліс.- В той час, коли адміністрація М.Степаненка позбавляла Київську спілку статусу самостійної творчої організації, вона організаційно і кадрово була міцним творчим колективом. З огляду на розгортку організаційно-керівного списку Київської організації, ви були заступником Голови (О.І.Білаш), членом Президії, членом Правління… І от вас вкотре звільняють з посади директора БКУ. Як і за якими мотивами це було?

П.-Ом.- Це було останнє (фінальне) моє звільнення. І тут все було набагато простіше. Зрозумівши, що мене вони звільнити не в змозі, вони (степаненківська адміністрація) просто звільнили композиторів і музикознавців від Будинку композиторів України. Вони, безо всякого погодження з громадою, ліквідували БКУ, чим наклали безпрецедентний мазок на полотні національної культурно-мистецької картини: тобто, в Україні успішно функціонують будинки акторів, літераторів, кіномитців, художників, вчителів і т. д. а от Будинок композиторів знищено. Цей геростратівський маневр надав їм можливість застосувати статтю Кодексу (п.1 ст.40 КЗПП — ліквідація, банкрутство, тощо) і нарешті позбавитись мене. Нема установи — нема директора. І всіх працівників. Та що їм до того. Вони так зайняті собою, в очікуванні нагород, медалей, чергових звань… Ось група симпатичних людей (семеро з них — кадрово-функційний колектив БКУ, змушені були перейти в статус безробітних.

dialogy-072

А у тих, я маю на увазі кадрово-адміністративну верхівку творчих спілок, були великі плани на подальші часи. Непогано їм жилося при Л.М.Кравчукові. Як бачите, із електорально-політичних закликів культурно-мистецької, так би мовити, еліти, вони сподівалися на майбутнє безбідне життя. Ось як вони закликали:

dialogy-073

dialogy-074

Саме в цей час (за Кравчука) країна переживала перший етап тотального розграбування. Заощадженя народу втонули в якихось нетрях. 1993-4 роки були стрімким підходом до кримінальної кульмінації 1995 року. Бандитизм і рекет поглинали все. що було здатне на будь-яку виробничу потугу для підтримки економіки України.

Примітним явищем стало те, що в цей час сформувалась у народі така ходяча (нарицат.) назва «транспортного засобу» — «Кравчучка». Це відомий двоколісний візок — тачка, в якому зубожіла маса людей підвозила свій убогий скарб. А їм подавай Кравчука. Якийсь послідовно-нескінчений потяг до ретроградно-застійницького пристосуванства притаманний цим представникам національної «культурної еліти».

С.Ліс.- Правда, їм трохи «не повезло». Заступив Леонід Кучма.

П.-Ом.- Але більш кардинально не поталанило українському народу. Бо Кучма уже беззастережно роздав членам своєї сім`ї величезну кількість державних активів, започаткувавши епоху олігархату в нашій країні. А свої ордени і медалі представники нашої «доблесної» мистецької верхівки, у натхненному захваті, одержували уже від Кучми. Примітно, що в цей час уже найпоширеніший народний транспортний засіб став називатися — «Кучмовоз».

Все ж таки — прогрес.

С.Ліс.- А Національна ліга українських композиторів тоді розгорталась. Набирала обертів.

П.-Ом.- І при цьому відбувалися несподівані речі. Що я маю на увазі: В коло наших прибічників, якимось невимушеним чином, стали потрапляти дуже цікаві люди, особистості не лише мистецької сфери. Це були представники письменницького цеху, журналісти, художники… З таким непересічним трудівником пера, мислителем — журналістом Миколою Цівірком мені поталанило стрітися і духовно подружитись. Вражає глибинна проникливість цього чоловіка у містично-реальні зв`язки, у загадкову закодованість явищ і подій. Усе,що він продукує на письмі, на шпальтах прес-видання, крізь всю критичність і настороженість аналітичних співставлень, насичене переконливою вірою в осяянне, щасливе майбутнє нашої Вітчизни — України. Подаю нарис Миколи Цівірка у повному обсягові, як цільний (від детального до узагальненого) контрапунктичний літературний організм.

dialogy-075

dialogy-076

dialogy-077

dialogy-078

Скажіть, що це не є своєрідний, надзвичайно проникливий аспект державорозбудовчої теми. Тут погляд на події і явища дійсного патріота, духовний світ якого наповнений турботою про майбутнє Вітчизни. З такими людьми хочеться іти поруч.

С.Ліс.- Тож ми і йшли. А тут надійшов час і можливість проведення з`їзду Національної ліги українських композиторів.

П.-Ом.- Нагальність цієї події була очевидною. Ускладнюючим фактором у питанні проведення з`їзду було те, що держава на той час не надавала нам жодної підтримки. Виручили спонсори та організаторський талант Богдана Климчука — Голови Тернопільської крайової організації НЛУК. Нагадую вам, Степане Йосиповичу, що серед делегатів з`їзду був і ваш син Василь Лісецький, який на той час, як освічений музикознавець і піаніст, уже був відповідальним секретарем Провідної ради Ліги. Провели ми з`їзд у Тернополі. Було чимало преси, всіляких повідомлень. Негативних відгуків не було.

dialogy-079

dialogy-080

dialogy-081

dialogy-082

dialogy-083

dialogy-084

Частина 7