Отже 24 травня 2024 року запланований авторський концерт відбувся. Мої професійні амбіції були, в тій, чи іншій мірі, задоволені. Я маю на увазі той факт, що прийшли люди, здається зацікавлено, слухали те, що звучало зі сцени. Хтось з них мене знав; хтось зреагував на афішу; чимало було тих, що (я так розумію) є постійними відвідувачами концертно-мистецьких та просвітницьких заходів Київського будинку вчених НАН України.

Сценарна конструкція програми включала в себе також вербально-інформаційний ряд. Це не був довгий перелік творчих здобутків автора та його «приголомшлива» автобіографічна історія. Це був професійний діалог музикознавця і композитора, який стосувався лише творів виконуваних у програмі.

В.Ліс. — Це був на вашому творчому шляху другий авторський концерт? Я пам’ятаю ваш авторський ювілейний у 2003 році в Кол. залі ім. М. Лисенка Нац. філармонії. Була потужна програма.

П.-Ом.— Тоді Міністерство культури, хоча би частково, взяло участь у матеріальній підтримці концерту з Держбюджету: ( оренда конц. зали). Тепер же вся програма будувалась на ентузіазмі молодих музикантів – вихованців Національної музичної академії ім. П. Чайковського та їх наставників-викладачів (професорів, доцентів…) Я думаю – їхнє, таке уважне ставлення до мене, зумовлене тим, що мої партитури упевнили їх у достатньо переконливому рівні мого розуміння специфіки їх інструментарію. Можливо професійно-художній мистецький зміст моїх композицій привертає їхню увагу.

Концерт 24 травня 2024 року був третім у моїй творчій практиці. Перший мій авторський концерт відбувся у 1973 році в концертн. залі Будинку композиторів України. Я тоді закінчив навчання в консерваторії і це було сходинкою до мого вступу у Спілку композиторів України. У тій програмі я вперше диригував камерним ансамблем.

У концерті в філармонії (2003) у мене було два високопрофесійних диригенти (Святослав Литвиненко і Олексій Рощак). У концерті 24 травня 2024 року мені довелось диригувати. І маю зазначити, що через значний дефіцит репетиційної роботи з матеріалом (ансамбль ЛіРа), в умовах надзвичайної напруги студентів у травневий екзаменаційний період, мені довелося «повигрібати» за диригентським пультом, щоби утримати їх вкупі. Все, ніби, обійшлося і мало хто серед публіки помітив і відчув цю проблемність.

В.Ліс. — Щодо диригування. Ця мистецька функція потребує професійної підготовки. У вас це було як? Взагалі практика показує, що не так уже й багато композиторів диригують.

П.-Ом.— Я відразу запевняю вас Василю Степановичу, що завжди диригував виключно у ситуаціях, коли не було іншого виходу. Взагалі диригування – це дещо підкреслене оприлюднення себе – автора. Амбіція. В історії є випадки коли композитор позиціонував себе зразковим диригентом, кращим ніж композитор. До хворобливої упевненості.

Наприклад — Олександр Глазунов. Будучи одним із найпотужніших композиторів свого часу (ХІХ – ХХ ст..) він міг легко погодитися, коли йому хтось із колег – музикантів міг зауважити, щодо деяких недоладностей у його композиційних вирішеннях.

Зате зауваження в питаннях його диригування зустрічалися з різкою незгодою і запереченнями.

Ближче до вашого запитання: учбовий процес на кафедрі композиції у консерваторії передбачає факультативне студіювання студентів-композиторів у тих же самих викладачів (професорів, доцентів) що і студентів-диригентів. Моїм наставником був професор Михайло Маркович Канерштейн. Хоча переважно працював асистент а професор лише наглядав. На той час він уже був досить досить літньою людиною і дівчата – концертмейстери, задля позапланового перепочинку і розваги, провокували іноді старика: От ми працюємо у складі – асистент, хтось із нас за диригентським пультом, дві молоденькі піаністки – концертмейстерки за двома роялями і десь так о 14-тій годині в аудиторію зашаркує професор (як правило, значно пізніше регламентованого часу). Після гучних привітань з-боку дівчат, одна з них каже: «Михаил Маркович, вы сегодня как-то особо хорошо выглядите.»

Друга: « Вы, наверное, себя хорошо чувствуете?»

М.М.Канерштейн – Да-а, я себя сегодня очень хорошо чувствую. Харашо-о… чувствую.

Перша знову: «А почему? Что вам помогает так харашо себя чувствовать? Как вам это удаётся?»

Мих. Маркович — Ну как. Очень просто. Я утром проснулся, прошелся, выпил чашечку кофе, сделал зарядку… э…и лёг спать.

Ми — студенти, дівчата-коцертмейстери, асистент добродушно регочемо. Професор видно не відчуває в цьому щось образливе. Здавалось би – усе. Але ж ми не завжди можемо собі уявляти завзятість фантазії дівчат – піаністок такого рівня. Це дуже талановиті і дотепні створіння.

Одна з них з добродушною лукавинкою запитує:

«А как вы, Мих-Маркович делаете зарядку?

І тут старий чоловік, як дитина, попадається:

— Ну как. Я делаю, например, приседания… повороты… туловища…

Тут підключається друга: «А как вы делаете приседания?» Мих.-Маркович раптом браво присідає і каже: «Вот. Во-о-от.»

Затим починається складний процес вставання – виходу з присідання. Мих.Маркович, кряхчучи, спираючись на стілець, за допомогою нас усіх, встає і сідає на стілець. Ми уже не сміємося.

Він не ображається. Проте ми – чоловічий контангент групи, докірливо хитаємо головами, вказуючи жіночій частині, що вони перебрали в жартах. Так, що училися потроху. Ступінь складності диригування переважно зумовлюється ступенем складності партитури.

В.Ліс. — Щодо програми останнього авторського концерту. Бажано би предметніше познайомитись з музичним матеріалом в анотаційно-інформативному плані.

П.-Ом.— Ви правильно визначили, коли сказали – «останнього» Це не обмовка по-Фрейду, а саме так я і вважаю. Це був мій останній концерт. Весь хід музичної програми і діалогу «композитор – музикознавець» відтворено у синопс-сценарному описові (вербальний формат), який у мене є і я його можу тут навести у повному об’ємі:

Ганна Палагіна – директор благодійного фонду «Ренессанс» повідомляє про формат участі присутніх у благодійній частині творчого вечора.

Юліанія Канонік – ведуча програми:

— Отже, шановні друзі, ми зрозуміли, що присутні на спільному благодійному і музично-мистецькому зібранні. Композитор Петро Петров — Омельчук попросив повідомити, що він розглядає цю нашу саме музичну зустріч як виступ такого собі музично-мистецького тріо. В якому складі ? — Перші — це молоді музиканти — вихованці Національної музичної академії імені П.І.Чайковського та їхні наставники-викладачі; Друге — музикознавець, наразі — професійний спікер-супутник композитора; І третє — то вже автор. Саме в такій пріоритетності Петро Володимирович розпорядився зазначити це умовне тріо. Тож запросимо до слова — співбесідника автора. Це — Маріанна Копиця, доктор мистецтвознавства, професор. Маріанна Давидівна виявила намір здійснити наразі діалог композитора і музикознавця.

Е п і з о д № 1

Мар.Коп. – Добрий вечір усім! Композитор висловив мені таке акцентоване побажання, щоби словесно-вербальні оповіді про достоїнства автора та прояви всіляких поздоровлень були максимально стислими. Значить — коротко:

Петро Володимирович закінчував Київську консерваторію (яка тепер — Національна музична академія). Клас композиції проходив у Віталія Кирейка та Анатолія Коломійця.

Потім — Спілка композиторів, насичений творчий шлях. Його твори (окрім Києва) виконувались у різних країнах, таких, до прикладу, містах як Тбілісі, Вільнюс, Таллін, Інсбрук і Дорнбірн (Австрія), Дрезден, Лейпціг, Москва, Новосибірськ… Диригенти і хормейстери різних країн, що співпрацювали і співпрацюють з композитором-киянином Петровим-Омельчуком, становлять кількісно не один десяток. Європейське визнання композитора цілком очевидне. Достатньо нагадати, що, окрім маси жанрового різноманіття його творів, одних повнометражних опер у нього — 6. Він — лауреат і дипломант міжнародних конкурсів композиторів. (Звертається до П.П.Ом.):

Петре Володимировичу, ви щось скажете?

П.П-О — По-перше, я вдячний усім, хто долучився до цього мого дня (можливо кульмінаційного в моєму житті): музикантам, їх вчителям-викладачам, господарям цього чудового концертно-сценічного приміщення, нашим партнерам-очільникам Благодійного фонду «Ренессанс», усім хто прийшов і присутні тут. Перейдемо до звукової царини.

М.К. — Отже першим номером нашої програми має прозвучати Cantando doloroso VOCALIS «Молитва Богородиці»

Щось повідомите про цей твір, Петре Володимиров.?

П.П-О — Скажу так: Як всякий вокаліз це музичне вираження написане для голосу — (сопрано). Версія для домри цілком виправдана. Інструмент багатий, пластичний мелодизм тут цілком доступний. Програмна тема цього молитовного звернення виражена в епіграфі — нагадуванні про Ісуса Христа: «Заради нашого спасіння зійшов з небес… і розп’ятий був…і страждав… і вознісся… і прийде у славі судити…

Юл. Кан. (ведуча) —

Cantando doloroso VOCALIS «Молитва Богородиці». Виконують :Вікторія Синицька — домра;

За фортеп’яно — Тетяна Савкова

З= в= у= ч= и= т= ь т= в= і= р

Е п і з о д № 2

М.К. (звертається до автора) — От ми дивимось у програму і бачимо — «Син Небесний і Земний» ( п і є т о р і я ). Слово якесь нове. Я то вже знаю його значення і етимологію. А вам доведеться протлумачити для всіх — що це таке. Ми, наприклад, знаємо слово п о е т о р і я у Щедріна. (Маємо на увазі не письменника російського, а композитора).

П.П-О — Так. Я знаю цей твір Родіона Щедріна. У нього це – ораторія. Слово походить від поняття — поетика, віршований виклад дійства. Там багато сольного співу (жіноче голосіння) оркестр і хор стилістично спрямовані на авангардне звучання. Зміст дії викладається віршованою оповіддю історії головного персонажа. Поетична декламація.

Між іншим, якось у 1988 році я перебував у Москві і в Большом театрі бачив і слухав балет Р.Щедріна на музику Ж.Бізе «Кармен» з Майєю Плісецькою — його дружиною.

М.К. — А п і є т о р і я ?

П.П-О — «Син Небесний і Земний» — велике 13-и частинне вокально-симфонічне полотно для хору, солістів, оркестру…

Тема — зміст тут — «Останні дні служіння Господа нашого Ісуса Христа на землі»

Пієторія — неологізм придуманий мною, етимологічно спираючись на поняття з латинського — Р i e t a t i s, що означає правдиве, духовно-благочестиве поцінування чогось, (якогось явища), чи когось (якоїсь особистості. Зрозуміло, що тут — пієтет до Ісуса Христа. Звідсіля походить La Рieta — скульптурне зображення оплакування Христа Michelangelo Buonarotti (Базиліка Святого Петра в Ватикані).

Формат мого «Син Небесний і Земний» складається з поєднання жанрових ознак ораторії, опери, симфонії… А от те, що ми зараз маємо послухати — Прелюдія — вступ до пієторії засобами інструментального ансамблю — це інтонаційно-мотивне відтворення образу — роздуму, що мають відбутися великі драматичні випробування — (перша тема) і друга тема — ці випробування і трагедія Ісуса Христа будуть пройдені не марно, а заради грядущого нового іншого часу. Між смертю і життям зроблено вибір на користь життя, усіма принадами й красотами якого ти маєш насолоджуватись. Бо життя — велике благо.

Ю.К. (Об’являє) — «Син Небесний і Земний» ( п і є т о р і я ).

2000-літтю Христового Різдва присвячується.

Прелюдія — вступ. Транскрипція для інструментального ансамблю.

Виконавці: домровий секстет у складі: Анна Ізотова, Вікторія Синицька, Віталій Савченко, Любов Борисова, Марія Кисляк, Оксана Лукомська;

За фортеп’яно — Тетяна Савкова.

З= в= у= ч= и= т= ь т= в= і= р

Е п і з о д № 3

М.К. — Читаємо в програмі: Вступ до опери «Він і Вона».

Тож якимось чином ми долучаємось до вашої оперної творчості. Я можу повідомити, що з ваших шести оперних творів це третя. Навколо неї було багато преси. Історія цього твору дуже примітна і оригінальна. У 1988 році в Дрездені проходив Міжнародний конкурс композиторів імені Карла-Марії фон Вебера (великого композитора ,- засновника німецької класичної опери). Номінація — «Від мюзикла до рок-опери». До розгляду було прийнято 45 оперно-сценічних творів із 14-и країн. Опера «Він і Вона» нашого номінанта посіла 1-ше місце. (2-е місце — Німеччина ; 3-е — Австрія). Європа засвідчила перемогу киянина і ввела його в статус міжнародного лауреата.

Зрозуміло, — це суттєво вплинуло на організаційно-творчі позиції композитора. Що скажете, Петре Володимровичу?

П.П-О — Ви, Марино Давидівно, вже багато сказали. Не стану наразі надавати суттєвої уваги оповідям про мої змістовні творчі і дружні стосунки в Європі. Перейдемо до до того, що ми маємо зараз послухати. Вступ до опери, як правило це увертюра — виклад образо-тематичних ліній дійства. Тут — ліричні переживання, драматичні вторгнення, які віщують трагедію. Завершальний епізод, — тема Risoluto (Рішуче), я називаю «Торжество любові». Хочу зауважити на такому моменті: Перед нами не симфонічний оркестр. Такого роду ансамбль не може відтворити емоційно-експресивну динаміку звучності труб, тромбонів тощо. Але інтонаційно-мотивний модус передає хоч і стримано, але дуже тонко і переконливо.

Ю.К. (об’являє) Вступ до опери «Він і Вона» Транскрипція для інструментального ансамблю.

З= в= у= ч= и= т= ь т= в= і= р

Ю.К. (Після реакції публіки) — А тепер ми висловлюємо подяку керівнику цього талановитого музичного колективу (киває в зал, запрошуючи встати відповідну персону) Це Любов Дмитрівна Матвійчук — професор, зав.кафедрою народних інструментів Націон. муз. академії ім.Чайковського.

Е п і з о д № 4

М.К. — Можна не сумніватися, що ім’я Карла Вебера у вашій творчій історії має суттєву питому вагу. Ось ми бачимо в програмі: Посвята Карлу-Марії фон Веберу. Я знаю, що ви написали цей твір для камерного оркестра у Дрездені.

Відомо, що Дрезден — батьківщина великого композитора Вебера.

Що це було ?

П.П-О — У 1988 році, в кінці травня-початку червня, проходив Дрезденський міжнародний музичний фестиваль. Я там був. Познайомився з праправнуком композитора. Його звать-вєлічать – Ганс-Юрген фрайгер фон Вебер. Потім ми з ним переписувались. Музика Посвяти склалась там. По приїзду в Київ, я записав це в форматі камерного оркестра. Тут можна почути колажний зв’язок з музикою самого Вебера з опери «Freischütz». «Freischütz» перекладається «Вільний стрілець».

Це лірико-драматична казково-романтична драма. Там багато містичного, потойбічного. Моя п’єса Посвята не містить драматичних колізій. Тут мелодизм Вебера співіснує в колажному поєднанні з моїми мелодико-тематичними лініями. А ці молоді музиканти-ентузіасти переклали партитуру для трьох бандур і уже не вперше грають цю п’єсу.

Ю.К. (Об’являє) — Посвята Карлу-Марії фон Веберу.

Виконують: Анна Шаповал, Ігор Таран, Дмитро Швець

— І — ІІ — ІІІ бандура

З= в= у= ч= и= т= ь т= в= і= р

Е п і з о д № 5

М.К.— Наступний епізод нашої програми («Загадковий світ зірок» спонукає нас доторкнутися якось до вашої шостої опери, яка називається «Мона».

Що мені відомо: В інтернеті (в Youtubе) серед чималого набору ваших творів різних жанрів, є фрагмент і цієї опери. До речі саме цей зірковий музичний епізод для камерного оркестра був записаний фірмою звукозапису «Мелодія»

Це була найавторитетніша фірма минулих часів. Скажете нам про що йдеться в цьому оперному епізоді, викладеному інструментально?

П.П-О — Мона — це ім’я ліричної героїні опери. Зустріч з Марином сколихнула її розмірене гламурне життя небаченими фарбами. Ця п’єса — історія написана румунським драматургом Михайлом Себастьяном. Режисер Михайло Козаков поставив фільм «Безіменна зірка» на Одеській студії. Може хтось пам’ятає? Те, що має наразі прозвучати — це ліричний дует, в якому Марин оповідає, розкриваючи для Мони зоряне небо, світ зірок і його власне відкриття нової зірки, яку він назве — « Мона».

Ю.К. (об’являє) — «Загадковий світ зірок» Інструментальна транскрипція сцени із опери «Мона». Виконавці:

Камерний ансамбль ЛіРа (проєкт «Бандура плюс»)

Д и р и г у є   а в т о р — лауреат і дипломант міжнародних конкурсів композиторів

З= в= у= ч= и= т= ь  т= в= і= р

Е п і з о д № 6

М.К.- Наступним має бути Cantando doloroso Fresca sinfonica (Пам’яті полеглих героїв 2022…). Зрозуміло, що скорбота, роздуми, жаль, гнів і наростання героїчних настроїв супроти ворога. І от — фреска сінфоніка. Щось скажете про це?

П.П-О — Написано у березні-квітні 2022 року для великого оркестру і хору. Чому — фреска ? Це слово означає — по свіжому. Свіжо оштукатурена стіна храму і на сире тло наноситься фарба розпису художника. Почалося вторгнення дикунів на нашу землю. Свіжі відчуття подій. Звучатиме високопарно, але скажу:.. Я наносив свою фарбу на стіну буття.

М.К.- Коли Cantando doloroso виконувалось оркестром і хором Українського радіо, музиканти розповіли цікавий епізод підслуханий на репетиції: Один музикант каже: «Ця музика Кантандо якась…от… проста». Другий музикант зауважує:

Знаєш, простота, — це буває дуже не просто». І тут ми можемо пригадати, як про це сказала Жорж-Санд — (відома парижська сподвижниця Фрідерика Шопена): «Простота — це те, що є найважчим у світі; це – крайня межа досвідченості та останнє зусилля генія».

(Об’являє) Отже — Cantando doloroso Fresca sinfonica (Пам’яті полеглих героїв 2022…).

Камерний ансамбль ЛіРа ( «Бандура плюс»)

Д и р и г у є   а в т о р

З= в= у= ч= и= т= ь  т= в= і= р

Е п і з о д № 7

( Виходить і розміщується оркестр)

Ю.К. (Об’являє) — S o m b r e r o Концертний ескіз для фортеп’яно з оркестром (за латино-американськими мотивами).

Оркестр Лик домер. За роялем — Тетяна Савкова.

Диригент — Світлана Білоусова — доцент кафедри народних інструментів Національної музичної академії імені П.І. Чайковського.

З= в= у= ч= и= т= ь  т= в= і= р

Е п і з о д № 8

М.К.- А зараз програма повертає нас до пієторії «Син Небесний і Земний». 10 — а частина ораторійно-сценічного дійства — це аріозо Клавдії Прокули. Я чимало знаю про цей твір і вважаю слушним повідомити, що коли у 1996 році проходив Міжнародний музичний конкурс композиторів світового українства Детройт-Воррен, Мічіган США — Київ-Україна, пієторія була відзначена (цитую вислів Анатолія Авдієвського): «…як кращий твір крупномасштабного формату для солістів, хору і оркестру».

П.П-О — А я скажу, що ця історія екстраполює вихід на вашу особу, Марино Давидівно. Як? Членом жюрі цього конкурсу композиторів була Марина Давидівна. Так вона не лише розпізнала в партитурі цього твору щось серйозне, а ще й відстояла його у дискусійних баталіях жюрі. Марина Давидівна не могла знати хто автор. Конкурс був закритий, під девізами.

Тож коли розкрили — стало зрозуміло хто автор. Тепер щодо цього епізоду дійства що має прозвучати: Клавдія Прокула -дружина прокуратора Понтія Пилата. Коли на ліфостротоні народ зібрався і, під проводом фарисеїв, саддукеїв, старшини іудейської духовної ієрархії почалось судилище над Ісусом, усі зажадали участі Пилата. Перед вирішальним виходом до натовпу Пилат отримав листа від Клавдії, в якому вона оповідає як їй приснився Ісус. Вона застерігає Понтія, щодо фатальної помилки, яку може допустити прокуратор, стративши таку праведну людину. Тож тут Клавдія Прокула проспівує зміст свого листа. Слід зауважити, що Понтій Пилат, до того, як виніс свій жахливий вердикт, ще не був цілком пропащою людиною. Він довго опирався, пом’якшував міри покарання, аж поки його не притиснули «до стінки» старійшини юдейського синедріону. До речі мало хто знає якими титулами і регаліями в ієрархії римської імперії було наділено П. Пилата. Ось як об’являє служитель прокуратора вихід Пилата: «Його сіятельство, намісник римський, ігемон, прокуратор Іудеї і Ігуменеї, претор Понтій Пилат!» Іще один момент — аріозо Прокули — це жіночий образ. Ця сторінка дійства, на фоні загального драматизму подій, відрізняється навіть деяким ліризмом. Тут має місце елемент жіночої грайливості. Але в оркестрі ми помітимо зловісні нижні регістри — (це хор ворогів Ісуса).

Тож прошу.

Ю.К. (Об’являє) «Син Небесний і Земний» п і є т о р і я  Х частина. Аріозо Клавдії Прокули. Оркестр «Лик домер».

Солістка — Катерина Єрошкіна. Диригує Світлана Білоусова.

З= в= у= ч= и= т= ь т= в= і= р

Е п і з о д № 9

Ю.К. (Об’являє) — Концертна фантазія К а п р и ч і о для фортеп’яно з оркестром. Оркестр «Лик домер».

За роялем — Тетяна Савкова. Диригує Світлана Білоусова.

 

Завершальне слово — подяка присутнім за участь у благодійному вечорі з-боку Ганни Палагіної директора Благодійного фонду «Р е н е с с а н с».

В.Ліс. — Я помітив, що в залі були люди, які записували процес виконання музики. Чи означає це, що у вас, Петре Володимировичу, є зразки запису музики з цього концерту?

П.П-О — Всі номери музичної програми розміщені в інтернет — YouTube, що дає можливість безперешкодно переглядати і слухати цей музичний блок у будь-якій послідовності.

*=*=*=*=*=*=*=*=*=*=*

Здається, що наші музично, і не лише музично-спрямовані, діалоги дійшли свого завершення.

Ще раз згадаємо незабутнього Степана Йосиповича Лісецького — невтомного вченого-музикознавця, мого супер-креативного співбесідника у цих розлогих діалогах. Провідною їх метою було і є — опис неоднозначних, багатогранних стосунків і відносин у царині професійно-мистецької музичної спільноти нашої країни, її еліти. Наскільки нам вдалося, — я вважаю, що кардинально-стрижневою лінією діалогів є питання: «Що важливіше у стосунках еліти і суспільства — брати, чи віддавати?

Випромінювати, чи поглинати?

Великий поет Франції Шарль Бодлер сказав:

«Очами чистої вологи ключової пред ним – багатства хто свої розбризкує доволі, як птах, як цвіт, як небо. Все віддаючи: свій аромат і спів й блакитну далечінь».