Музика: Фрагменти оперних творів

Опера «Опришки»

Епіко-романтична драма за мотивами народних балад про Олексу Довбуша та повістей Гната Хоткевича.

Опера перегортає сторінки бунтарського руху опришків проти класової неповаги до людської гідності, всіляких проявів приниження і феодальної несправедливості з боку зарозумілого суспільно вивищеного панства.

Найбільш відомим і сприйнятим народом героєм опришківства є Олекса Довбуш – головний герой опери – історично достовірна особа, лицар духу непідкореності панській сваволі, століттями оспіваний у піснях , баладах, коломийках, переказах.

Літературнно-художнє поцінування опришківства, як явища людського духу, яскраво здійснено у творах чималої когорти українських письменників. Але особливо блискуче і повногранно діяння опришків та їх найславетнішого ватажка Олекси Довбуша, знайшли своє художньо-поетичне висвітлення в повістях неперевершеного Гната Хоткевича.

«Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем! На кого надіялися слабії, бідні, утиснені? На Довбуша! Хто був красою наших гір, начальником наших легінів? Довбуш!» Це — переконлива і тверда думка Івана Франка.

Герой оспіваний, описаний, змальований у безлічі образів героїчних, ліричних, драматичних, міфічних, у реальних і вигаданих подіях. Вони ж і нині тривожать нас. Більше того. Саме нинішня історична реальність, коли ворожі сили намагаються розшматувати, знекровити Українську державу, вимагає, щоби у нашому суспільстві гартувалося якнайбільше таких міцних духом непідкоримих особистостей. І саме засоби художньо-мистецької творчості, через розкриття таких образів, мають бути одним з найвагоміших чинників формування подібних характерів поборників людської гідності і честі, захисників Вітчизни.

Опера «Опришки» П. Петрова-Омельчука засвідчує професійно-мистецькі і мовно-стилістичні установки композитора на ті засоби виразності, якими володіли великі майстри світового музичного мистецтва тональних систем. Новаторські пошуки, тонке володіння оркестровою, хоровою виразністю, вокальною фактурою, глибина і масштабність музичного розкриття теми переконують в непересічності і автора і твору.

Микола Городенський
Музикознавець, диригент

«Ці музичні образи завдяки стильовій опорі на фольклор стають неповторними і їх неможливо сплутати ні з чим, досі знаним у творчості українських композиторів, які звертались до фольклорних витоків. Отже в опері «Опришки» П. Петров-Омельчук від самого задуму-вибору теми, ідеї твору (втілення героїки опришківського руху) – до творення конкретних образів (Довбуша, побратимів, Звінки, Хлопчика, сцен народного гуляння та загального смутку й голосіння у фіналі) – все пройняте фольклорними засадами. І така естетична позиція українського композитора кінця ХХ ст. у творі , присвяченому нашій історії середини ХУІІІ ст., є більш логічною і естетично виправданою, ніж це було б зроблено в стилістиці сучасного індиферентного тематизму та на базі кластерних гармоній».

Анатолій Іваницький
Етномузиколог доктор музикознавства
професор

«Цей твір є унікальним явищем сучасної музичної оперної драматургії, в якому поєднуються масштабність дійства і висока поетика пластики мелодизму, синтез народного музикування з елементами класицизму, оригінальне, новаторське звернення до регіональних мотивів і сплавлення на цій основі самобутньої рельєфної образно-виразної музичної мови.

Блиск і новизна звукової тканини дихає істинно національною сутністю. Образи людей, характерів, подій, вчинків витворюють яскраву картину нашої землі. України. В уяві постає весь народ, його історія, минуле. І разом з тим, політність, пружність, ритмоенергетика, підсвідомий езотеричний поклик бентежить розум, пробуджує до дії волю, дух, мобілізує, кличе у майбутнє. Наше майбутнє.

Степан Лісецький
Кандидат мистецтвознавства
професор

І Інтродукція


ОпришкиХор — Ой по-під гай зелененький ходить Довбуш молоденький.
На топір ся підпирає тай на хлопців закликає:
«Ой ви, хлопці, бай молодці, а сходіться разом д’купці…
Чуєм, брате! Чуєм, брате! Славний вотамане!
Ой по-під гай зелененький…
Ой ти, Довбуше, славний наш!..»

Викон. Солісти, хор і оркестр Нац.радіокомп. України.
Дириг.Святослав Литвиненко
Хормейстер — Віктор Скоромний

Перша дія


Опришки. ГайдукПерша картина

ІІ Г а й д у к (Фрагмент першої дії)

№ 1 Коломийка

Хлопчик — На високій полонинці ізродили ріжки –
А ци підем, пане брате, навесні в опришки?..

№ 2 Дует-речитатив і сцена

Гайдук Мочернак (зачув ненависну йому співанку. Роздратовано хапає хлопчика) — Ах ти щенюк поганий! Вже го хтос мав учити!
Селяни — Ой не добро недобро… Кривда великая!..

(не можуть відборонити хлопчика. Гайдук тягне дитину за собою. Мати у розпачі)

ІІІ Сваволя (Не озвучено. Партитура.Клавір)

№ 3 Хор і сцена (Несмілий виступ представників сільської громади за свої права завершується сутичкою з панськими гайдуками. Кількох більш активних протестувальників схоплено,зв’язано.

Хор – Ой не добро не добро по світу гуляє
А над нами недоленька мов галич ширяє.
Торбей – Лиш одна надія зостаєси – опришки.
Жінка – Лиш одна надія…

Друга картина

 


Опришки. КорчмаІV Корчма

№4 Вступ. № 5 Танець, діалог і речитатив №6 Розповідь шинкаря (Аріозо)

(Шинкар запевняє гостей, що до його корчми опришкам заськи навернутися. «Бо, бачте, пригода з ними тут була. Схопили їх поснулих, пов’язали»).

№ 7 Діалоги і пісня

(Крізь гомін корчми дочувається розмова про опришків):
Довбуш то славне на нашій землі намено…
Бідні люде дуже го полюблєют…

№8 Танець і сцена-речитатив

(В розпалі гуляння спалахує бійка, яку раптово перериває звістка):
Опришки зараз будуть тут! Там Довбуш! (Заходять опришки. Шинкар заметушився запрошувати несподіваних гостей).

Довбуш (До шинкаря) – Гив! Мой Дзе… Пригощай бирше усе гідне товариство! (Кидає капшук з грошима, котрі розкочуються з брязкотом по долівці)

V Кривда

№9 Речитатив і хор-сцена
(Люди розсмілилися і повідають Довбушеві свої кривди і нужду)

VІ Довбуш


Опришки. Довбуш№ 10 Аріозо і моно-сцена Довбуша з хором
Довбуш – Ну що ж, коли так… (Наказує побратимам піймати кривдника Мочернака і привести його). Засіяли землю кривдителі людські… Та прийде ясен день…

(Мрійно-оптимістичний настрій кращого майбуття заволодіває дещо захмелілим товариством. Прийде празник!)

Фінал першої дії

№ 11 Сцена дарування (Не озвучено)

(Довбуш розпоряджається допомогти покривдженим біднякам, погорілцям, потерпілим газдам. Люди підходять і вдячно приймають опришківські дукати. Затим оточують легендарного ватажка, пританцьовують, співають): Отамане, ти легіню понад легінями,
Хай про тебе вся країна спалахне піснями.

№ 12 Вирок

(Заходить Орфенюк, ведучи зв’язаного Мочернака).

Довбуш — Ой зажив ти… зажив ти серед людей слави…
Віділлються тепер тобі їх сльози криваві.
Хор — Їх сльози криваві.

№ 13 Хор

Лине слава про опришків на всю Верховину…
Слава й сила наша – Довбуш – і мужність завзята!
Бо правдиве його слово і слава крилата! Слава крилата!

/Кінець першої дії/

Друга дія


Опришки. ПрощанняVІІ Прощання

№ 14 Сцена-дует матері і легіня

(Він вирвався з рук гайдуків і прощається з матір’ю. Одна йому дорога тепер – в опришки).

Мати — Сину, житє моє, буду ті питати:
Звідкив му тє виглєдати тай коли видати?

Легінь — Ой не плач ти, моя нене, журов не вбивай си…
Лиш за штири неділеньки мене сподівай си.

Третя картина

VІІІ Опришки


Опришки. Довбуш№ 15 Вступ і слово Довбуша. № 16 Заклик Довбуша і хор опришків. № 17 Коломийка. № 18 Заклик Довбуша і згода опришків (Починають збиратися у похід).

№ 19 Туга (Довбушеві вчувається голос коханої Звінки).

№ 20 Діалоги, хор і патетичний речитатив(Опришки радяться з отаманом, виказують йому деякі перестороги, сумніви):
Кілько дотепер ходили, горя — біди не виділи…
… А там зрада є над нами молодими легінями.
(Довбуш незворушний).

№ 21 Діалоги і хор-сцена. № 22 Оповідь ворожого посланця (За Мокриною — матір’ю застріленого паном хлопчика, та двома юнаками, які хочуть стати до гурту опришків, до табору, під виглядом покривдженого бідняка, пробирається таємний посланець від пана Кшивокольського з метою обмови пана Карпінського. Довбуш розкриває намір зловмисника і той змушений зізнатися).

№ 23 «У похід» Хор опришків (Ватага вирушає в путь):
У волоки шовковії та в постоли кожанії
Одягаймося скоренько, уставаймо всі борзенько!
Гей-гей! Щоби Кути не минути і в Косове повернути…

Опришки. Стривожене панствоІХ Стривожене панство

Інтермедія до четвертої картини (Не озвучено)
(Відбувається поважна, хоч і трохи напружена бесіда нечисленного панського зібрання)

№ 24 Невимушена бесіда

Пан Кшивокольський — Здається, що сей розбійник в кількох місцях одразу може бути…

Пан Амбрози — Біда на наші голови…

Пан Злотницький — Нашестя якесь! От коли мого сусіда грабував у Воскресінцях, то так і казав: «Забирайтесь, пани, звідси, бо життя вам тут не буде. Підійму народ проти вас». (Смакування вина від пані Марцелі не в силі відволікти панство від тривожних згадок про опришків).

№ 25 Дискусійні мотиви.

Пан Кшивокольський — І що їм треба отим хлопам?

Пан Злотницький — Панькаємось ми з ними…

Пан Амбрози — А їм все не в лад, все не влад.

Пан Карпінський — А я завжди казав і кажу – чаша переповниться!
І доведеться нам спокутувати за гріхи!

Пан Злотницький — Просто хлоп є врожденний мерзотник.

Пан Карпінський — А я кажу – доведеться нам розплачуватись!..

(Виходить деяке збурення емоцій, розмахування руками, вигуки):
Нам з тим треба боротися!
Хлопська порода прихильна до сваволі!
Боротися крутими мірами!

(Пан Карпінський очевидно не вписується в цей войовничий настрій товариства. Розводить руками і скрушно хитає головою).

Отець Кралевич — І що то воно буде?

Опришки. КараХ Кара

Четверта картина (Не озвучено)

№ 26 Діалоги, сцена і фінал
(Ніч. Олекса Довбуш з ватагою в 12 опришків підійшли і зупинились перед домом пана Злотницького. Причаїлись недалеко від брами. З ними Мокрина, яка провела їх непомітно. Вона,- знайома сторожеві, домоглася відкриття воріт. Опришки оточують дім.
Вхідні двері зривають. Пана схоплено).

Довбуш (Розпалює свічі) — Я – Довбуш Олекса.

(Навколо панського дому збираються селяни. Проте здебільшого тримаються за тинами).

Хор (Селяни) — Довбуш Олекса! Наш Довбуш!

Довбуш (До пана) — Ти… Ти катував людей! Чи може неправда?

Хор (Селяни) — Тяжкі гріхи на ньому…

Пан Злотн. — Не карайте мене!.. Пане Довбуш!

Довбуш — А тебе ж хіба не просили?!

Хор (Селяни) — Того пана просити — головой не зносити.

Пан Злотн. — Беріт усі гроші… я все вкажу…

Хор (Селяни) — Вже мабуть дочекались ми світлої світлиці.
Пану дяку складемо за його палиці! Ге-е-е-й!

Довбуш — Не по маєтки твої прийшов сми суда
А по душу твою, аби люду не мучив ти бирше!
І не трать своїх слів пусто — дурно,..
Все одно помреш ти!

Хор (Селяни і опришки) — Ти не трать пусто-дурно слів, панчуку,
Все одно помреш ти в лютих муках…

(Довбуш дає знак і опришки підпалюють дім. Отаман ударом бартки вбиває пана. Полум’я розгорається)

Довбуш (Разом з опришками) — Ге-ге-гей ви, люде, чому ховаєтесь, люде?

(Отаман підіймає руку і вказує на вогонь. Опришки
Опришки кидають тіло пана у вогонь. Численне людське зібрання, освітлене пожежею, все ще не повиходило з-за своїх непевних бастіонів — хитких тинів).

Ге-ге-гей! Немає тепер його тай не буде!
Ми прийшли за люцков кривдов стати,
А не пана грабувати !!

Довбуш — Люде! Не бійте си! Збирайте си та до нас
приставайте! Тай женіт панів геть з вашої землі!

(Тимчасом вже добра половина села повиходила з-за своїх тинів і опинилася на просторі біля палаючого будинку. Посмілішали люди. Менше переляку і більше рішучості стало відображатися на лицях, освітлених пожежею помсти).

Хор (Селяни) — Чуєм, Довбушу, брате, — треба, треба вставати!

Хор (tutti) (Опришки і селяни) — Люди! Треба вставати!

Ланцюги розривати!
Досить злу панувати!
Люди! Гей! Уставайте!

(Кінець другої дії)

Третя дія

І царевич полонинський прийде з топірцем блискучим, свисне, крикне по-легінськи — гори-доли затріпочуть. з пістолета-двійки стрілить, що аж кінь спряде ушима,
і ухопить тя, царице, понесе понад верхами, понад прірвами лісами, понад тими потоками, що рокочуть вдень і вночі, що манять дівочі очі…

ХІ Звінка


Опришки. ЗвінкаП’ята картина

№ 27 Моносцена Звінки

а) Вступ б) Пісня і речитатив

Звінка (В своїй оселі) — На камені ноги мию,
На камені стою.
Навкруг мене чари сиплять
А я ся не бою. (Мрії довбушевої коханки сягають найвіддаленіших закутків Карпат) — На Чорногорі в недоступних скелях збудує Довбуш мені файні світлиці…

в) Коломийка

Буде у мене весела і світла хатина,
Тай настане мого щастя славная година.

г) Речитатив і аріозо
(Хвиля підсвідомого смутку повертає Звінку до реальності)
З опришком що н’ї чекає.

Од рання до рання…
Хату, жінку проміняє
Н’одвічне блукання.
За своїми бідаками лише Довбуш тужить.
Ой легінь шугай не стане Звінки шлюбним мужем.

д) Постлюдія

ХІІ Зрада


Опришки. Зрада№ 28 Дует і сцена-діалог

(Довбуш пробирається до звінчукової оселі, щоб побачитися з коханою Звінкою. Але цього разу шлях до неї заступають йому великі ковані двері)

Звінка — Ой не сплю я та все чую. Вечерицю готовую.
Вечериця буде пильна і всім людям буде дивна.

(Довбуш натискує плечем. Попадали зірвані крюки і двері відчиняються. Лунає постріл Штефана).

ХІІІ Смерк

(Довбуш смертельно поранений. Вискакують побратими Орфенюк і Баюрак. Підхоплюють його)

Довбуш — Візьміть мене на топори…
Понесіть ня в сині гори…

№ 29 Сцена Довбуша

а) Мари (Серед хвилястого мороку згасаючої свідомості опришківського ватажка проступають образи-привиди то панів чи ориндарів, або гайдуків чи бідних селян, чи хижого лісового звіра. В ці фантасмагорії вплітаються образи побратимів-опришків, та велелюдна протестно налаштована селянська громада, озброєна вилами, сокирами, бартками, ціпами. Затим звучить якийсь неясний, зловісний потойбічний гомін).

Опришки. Завітб) Завіт

Довбуш (Неймовірними зусиллями, встає)

В сині гори понесіть ня, на дрібний мак посічіть ня…
А самі ся розійдіте, срібло-злото заберіте.
Усім бідним роздавайте… і за ними обставайте…
(Схиляється на руки побратимів і помирає).

 


ХІV Розстання


Опришки. Шоста картинаШоста картина

№ 30 Панахида
(Площа невеликого містечка заповнена людьми. Чорне захмарене небо. Опришки обступили тіло свого славетного ватажка. Співом місцевої приходської пєвчої групи розпочинається процесія проводів народного героя. Знімаються крисані, мелькають у повітрі десятки рук у білих рукавах.Хрестяться. Доноситься поодинокий плач.

Опришки (смуткують) — Чи в оковах в залізочку
У Чернівцях на риночку
Ми будемо зимувати… літувати?..
Птиці тіло будуть рвати…

№ 31 Дзвони

(У пробудженні дня поступово освітлюється залюднена площа містечка. Оживає дзвіниця. Розворушується людський масив, тужливе хвилювання переходить у відчай а затим і в гнівний протест).

ХV Фінал

(Світло сонця вирвалося з-за церкви, накинулось на схвильовану площу і змішалося з клекотом людських переживань):

Хор — Наші сталені топори хай розбудять рідні гори!
Ми підемо в Волощину біле літо літувати.
Ланцюги неволі рвати, добрим людям помагати!
Ой, Довбушу ти наш !

«Любов і манекени» (Мюзикл)

Вступ (Клавірна версія. Фортеп’яно)

 

Любов і манекени

№ 8 Сум. Друга пісня Ольги   ( Демо-версія)


Друга дія   № 16 Вступ   № 17 Інтерлюдія


№ 20 Перед від’їздом. Діалоги і роздум Ярослава.


№ 25 Пісня Ольги   (Спогад)

 

Інтерлюдія до шостої картини (Позивні радіо)


№ 27 Зловмисний підступ № 28 Діалог і романс Ольги і Ярослава (Прощання) № 30 Фінал.(Світ кохання)

(Соня намагається неправдивим повідомленням привернути до себе Ярослава. Він відчуває підступність дівчини, але сумніви все ж навертаються. Ольга ж щиро кохає Ярослава і скоро вся правда з’ясовується)

(Солісти: Ольга — Г. Конарєва, Ярослав — В. Омельченко. Фортеп’яно — І .Стецюк)

№ 28 Діалог і романс Ольги і Ярослава (Прощання)

(Викон: Ансамбль «Київ Арт-Капела». Солісти: А. Данилюк, Д. Фощанка. Диригент   С. Литвиненко)

« О Б М А Н Щ И К » (або «Таємничі викрадення»)
опера-детектив. Лібрето автора музики за мотивами казки Дюла Урбана
І  ч а с т и н а
№1 Життя лісового містечка Тривожні часи настали для мешканців лісового містечка. Пропадають речі, предмети, їжа… Особливо непокоїться Качка Уляна, боячись за своїх вихованцівпустунів каченят Тіп-тіпа, Тап-тапа і Гап-гапа.

№2 Марш-пісня музикантів Все ж звірі не поривають зі своїми звичками та захопленнями. Ось настав момент їхнього проходження головною вулицею урочистим маршем. Майже у кожного свій музичний інструмент. Уляна намагається вгамувати своїх неслухняних вихованців — каченят.

 

№3 Ц и р к «Д и в и н а» Раптом виїжджає дивний фургон з написом «Цирк Дивина». Фігура в чорному (факір) закликає на виставу. Хутко збираються глядачі.

№4 Ф а к і р Помітно не дуже вмілий артист (факір) незграбно демонструє своє мистецтво ілюзіоніста. Сутеніє. Фігура в чорному щезає, прихопивши під свій плащ малого Гап-гапа.

 

№5 П е р е с л і д у в а н н я Група звірів ,закликана розпачем Уляни, кинулась навздогін.  Але марно.

№6 Р о з д у м и Уляна переживає втрату бідного Гапчика. Звірі зголошуються звернутися до Лиса Лаврентія. Адже він є головний місцевий сищик. Тож має розслідувати.

№7 Новий Шерлок Холмс Лис Лаврентій в своєму домі. Хизується перед помічником Байбаком Самсоном своєю «фартовою» вдачею. Самсон ліниво спросоння піддакує начальнику.

 

№8 Музикування Лиса Лаврентій сідає за віолончель і чи то насправді, чи удавано музикує. До нього прийшли.

№9 Стривожена громада Навперебій звірі викладають Лисові, що якийсь «мабуть циркач» зухвало украв Гап-гапчика. Лаврентій демонструє свою рішимість розпочати розслідування. При цьому миттєво висловлює упевнену підозру,що злочин скоєно саме Вовком Вітольдом. На зауваження Пуделя Пушка, що це є дуже сумнівно, Лаврентій різко заперечує і додає, що Вітольд і Пушок є давні друзі і можуть бути в зговорі. Пушок вирішує не відсиджуватись і за допомогою свого нюху розслідувати справу.

№10 Пісня каченят Сумна їх прогулянка, бо пропав братик Гап-гапчик.

 

№11 Д і а л о г Уздрівши Лаврентія, Вовк Вітольд висловлює йому своє обурення з приводу натяків, що ніби-то «Вовк украв» каченя Гапа.

№12 У с п а л ь н і Каченята готуються до сну.

№13 Нове викрадення В щілину дверей просувається невідома лапа у величезній рукавиці. Вона вимикає світло. У пітьмі зчиняється жахлива метушня. Уляна вбігає до спальні і вмикає світло. Вона в розпачі. Пропав Тап-тап.

 

№14 Н о в и н и Лис Лаврентій прийшов на місце злочину. Розглядає спальню каченят, нишпорить. Якимсь чином з-під ковдри виймає червону шапочку: «Ну от. Це ж його шапка. Вовка». Уляна сумнівається, але Лаврентій роздратовано її перебиває: «Я — сищик-професіонал ! Які ще можуть буть помилки?»

№15 На затримання злочинця Лаврентій залучає «народ» для походу до будинку Вітольда.

 

№16 Пісня Вовка Самотньо біля свого дому сидить вовчик-пенсіонер і замріяно дивиться на небо, де повільно ширяють його кольорові шари. Щось записує великим пером і разом наспівує мотив. Дрімає. Заходить до оселі. Зачиняє за собою вікно.

 

№17 А р е ш т В о в к а Лис Лаврентій приводить звірину громаду «брати злочинця». Сплячого Вітольда хапають, ведуть.

 

№18 П у ш о к Маленький собачка Пушок рішуче заступає шлях звіриному конвою, який веде старенького Вітольда, тримаючи на мотузку: «Стійте ! Ні до чого все це ! Вітольд не винен! Я всі кутки обнюхав, проте ніде не чутний його запах!» Лис роздратовано заперечує. Громада починає сумніватися: «…та же нюх собаку не підводить». Лис наполягає, виймає червону шапку: «Ось доказ !» Вітольд радіє, побачивши свою шапочку: «Знайшла-а-сь».
Лис запевняє, що підібрав шапку в спальні каченят, командує: «Мовчать ! Подать сюди намордника !» Пушок і Уляна запитують:  «Де ж потерпілі каченята ?» Лис: «Треба зробити обшук в домі».

Ф І Н А Л   П Е Р Ш О Ї   Ч А С Т И Н И

Пушок вихоплює у Лиса червону шапочку і тікає. Під проводом Лаврентія юрба знову рухається у напрямі будинку Вітольда.

№19 Обшук кімнати Вовка Витягають стару скриню. Усе перевертають, розкидають, розглядають. Пушок в свою чергу розмірковує про імовірну підступність офіційного сищика.

№20 Пушок відхиляє арешт Вовка Коли Лаврентій переключає увагу всіх на «найголовніший доказ» — качине перо, кмітливий Пушок розкриває очі громади на те, що це перо є зовсім не «качинеє», а саме — гусяче. Вітольд приймає вибачення.

 

ІІ ч а с т и н а

Посеред кімнати головного сищика Лиса Лаврентія стоїть велика поштова коробка. Хазяїн почиває у кріслі. Його помічник Байбак Самсон обережно виймає і перебирає якісь предмети, маски, шкури…

№21 П і с н я Л и с а

№22 Р о з д у м и Пушок довідався, що Лаврентій одержав посилку. А в ній — костюми, маски… Дивно…

 

№23 І н т е р м е д і я Музика передає насторожені передчуття наступних тривог і переживань.

№24 С н і д а н о к Уляна дає Тіп-тіпу сніданок і терміново вирушає, на запрошення Байбака Самсона, до Лиса Лаврентія.

№25 Нежданий гість Якась потворна істота, обманом, вдаючи себе їжаком-поштарем, ввалюється в кімнату, хапає Тіпа і волочить за собою. Вступивши в сутичку з нападником, Тіп-тіп хапає «їжака» і той, вириваючись, залишає в руках каченяти «свою»шкуру.

№26 Новий відвідувач Прийшов Пушок. Не просто вдається йому умовити Тіп-тіпа впустити його до кімнати, доводячи свою справжність. Пушок схвалює обережність і рішучість каченяти: «Ворог не страшний, якщо ти сміло, твердо йому станеш на путі. Бо лише герою грають після бою переможні труби золоті».

№27 Г р а Тіп залишається один.Знову дочувається стук у двері. Це повернулась Уляна: «Тіпчику, відчиняй !» Каченя сховалося під величезну кастрюлю – вирішило погратися з Уляною, котра страшенно перелякалася, не побачивши каченяти на місці. Тіп-тіп нарешті заспокоює тітоньку Уляну.

№28 Т р и в о г и Звірі зібралися на галавині. Погода мокра. Настрій кепський. 

 

№29 Н о в і з а д у м и Лаврентій гукає: «Самсоне ! Тепер ідемо на Пуделя ! Нахабна ця дворняга вже починає мені діяти на нерви. Тай Вітольд цей на мене вовком дивиться». Пушок тим часом пробирається до будинку Лаврентія. Рознюхує. Розуміє до чого тут костюми, шкури… Упевнюється в злочинному обмані «сищика».
Раптом вривається Лис. На його крики знову збігається звірина
юрба.

№30 З в и н у в а ч е н н я Тепер уже вся потуга настроєної на «боротьбу за справедливість» громади, під проводом сищика Лаврентія, обертається проти Пушка.

 

№31 Засада Пісня Пушка Вовк Вітольд завбачив Пушка, що саме вибирається з лисячого погріба. Вдвох вони влаштовують засідку. Мимоволі до них прєднується Байбак Самсон.


У виконанні автора:

 

Ф і н а л д р у г о ї ч а с т и н и

Уже в личині Байбака, Лис Лаврентій вривається до своєї оселі, де його чекають. За собою волочить Тіп-тіпа. Кидається навтіч. Але навколо вже зімкнулося кільце звіриної громади. Розбійника розкрито. Настраханий лжесищик вказує де стоїть замаскований фургон з каченятами. Уляна обіймає Тап-тапа і Гап-гапа. Усі радіють і дякують сміливому Пуделю Пушкові.

 

Студія зв-запису М.Дідика; Студія зв-запису М.Каландьонка

Орк.анс: F-to, Tr-no, Perc. P-no, V-no, V-c. Солісти: КаченятаКатя Журавльова; Качка Уляна, Кішка РусяМаша Смаглюк; Лис Лаврентій – Данило Ільків; Пудель Пушок — Віталій Теодорович; Вовк Вітольд та Байбак Самсон — автор опери П. Петров-Омельчук

«Учень чарівника» (Мюзикл)

Повчальна історія легковажного котика Васьки, який думав, що не обов’язково вчитися, пізнавати, напружуватись…Накоївши різної шкоди, сам потрапивши в небезпеку, він починає каятись і обіцяє виправитись.

(Монтажна клавірна /ф-но і один голос/ демонстраційна версія у виконанні автора)

Перша дія

№ 1 Вступ № 2 Чарівник Альоша № 3 Вихід Джина № 4 Жалоба Джина   № 5 Проблема Васі Вертушинкіна № 6 Оживлення Кота Васьки   № 7 Честолюбство Кота Васьки  № 8 «Я самий-самий» № 9 Нерозумна легковажність   №10 Перший досвід перетворення   № 11 Великий самозванець   № 12   Упевненість   неперевершеного псевдомага       (Фінал першої дії)

Друга дія

№ 13 Вступ   № 14 Напружена розмова № 15 Директор зоопарка   № 16 Мешканці зоопарка № 17 Перша авантюра псевдомага     № 18   Зухвале чудодійне перетворення № 19 Конфуз   № 20   Містична напасть на директора № 21 Об’ява великої помсти (хор мишей) № 22 Розгубленість директора № 23 Кража століття № 24 Пошук виходу   № 25   На пошуки злочинця   № 26 Тривога. Місто в небезпеці   №27 Погоня     № 28 Витвори невдахи чудотворця   № 29   Продовження погоні № 30 Дійсний маг і чарівник Альоша № 31 Покаянний дух вигнанця № 32 На круги   своя. № 33 Віра у чарівні сили   (Фінал другої дії)

Він і вона (Опера)

№ 1 Вступ


(В титрах — постать дівчини, люди вулиці. Сумки,зонти, портфелі, валізи. Вона продирається крізь натовп). Викон: Держ.акад.духов.орк.України. Диригент — .М. Мороз.

№ 3 «Тривоги» № 4 «Міст Мірабо»

 

№ 6 «В самім собі»
(Всього кілька днів в тривозі й безнадії залишається нашій героїні прожить на цьому світі. Страшна аварія, смертельна радіація, обрив надій, фантазій, сподівань. Вона тікає із лікарні, щоб не в палаті а на волі прожить останні дні. Наважується прийти до знайомого їй молодого вченого, колеги.
«Ви мені допоможете тим, що не станете спасать»)

(Викон: Ансамбль «Київ Арт-Капела» Солісти: А. Данилюк, Д. Фощанка. Дириг. — С. Литвиненко)

(Ведучая — текст — «У німецькому місті Дрездені проводиться   конкурс…2-й номер)

№ 3 «Тривоги» № 4 «Міст мірабо»

№ 16 «Щастя»

(Раптове несподіване коханя пробуджує надію. Молодий вчений, нещодавно лиш знайомий, круто розвертає хід її подій. Там на острові у нього дім і всі умови, щоб у єднанні з силами природи, під впливом і діянням світлих почуттів здолать недугу)

№ 17 «Тучка»
(Виконавці — аматорський студент. хор.колект.)

 

Речитатив, романс і сцена-дует — № 6 «В самім собі»

№ 19 «Заручини» № 20 «Видіння в грозі»

(Крізь спалахи блискавки й удари грому їй ввижається ще не народжена її дитина. « Хлопчик мій. У чім його вина? Ще не родивсь, а вже вина…)

№ 18 «Антифони» (Класичне оперне тріо з хором)


День повен світла. Вони гуляють на траві. Та відчуття якісь тривожні все ж підступають. Інша жінка, — та що претендувала на сердечну прихильність молодого чоловіка, — знаходить їх. Її мета – повернуть дівчину в лікарню. «Схаменіться ви… закінчиться все дуже скоро…Я скличу лікарів … Негайно!..»

№ 26 Медитація     № 27 Фінал

(Він один. Навколо безлюдна місцевість. Звертається до Вищих сил з надією іще її побачити. «Прийди, єдина, прилинь»   У трансреальному видінні Вона йому являється. «Коли мене везли, я розуміла — до зцілення уже було так близько. Всю ніч я ніби світом променіла, тримаючи в руці осколок неба»   Вона віддаляється. «Мій милий, на землі усі твої турботи знаю. Знаю,- зможеш все, любов моя!

Хор — Не оставляй нас, любов…Він — Тебе знайду, тільки повір…

Він і Вона   —   Вірю до кінця!   Н а в і к и !..

(Викон: Хор і оркестр Нац.радіокомп.України.
Солісти: В. Коваль, Н. Матвійчук, Л. Грінченко, М. Шуляк. Дириг. — Є. Дущенко, В. Блінов).
(З техн. причин здійснено монтаж з двох трансл.концерт. записів)

№18 Антифони   № 26 Медитація № 27 Фінал

Мона (Опера)

Невелике румунське містечко живе своїм провінційним життям. Та несподіване і випадкове відвідання містечка столичною красунею Моною перевертає розміреність буття вчителя гімназії Марина та його колег — пана Удрі і мадемуазелі Ку-ку. Захоплена натхненими розповідями Марина про зоряне небо, Мона вирішує змінити своє бурхливе столичне життя на співучасть у поетичних замріяностях молодого вчителя. Але реальність розбиває світлі поривання. Розстання неминуче.

Діалог, речитатив і тріо № 15 Пан Удря № 16 Анданте

(Пан Удря жаліється, що для виконання його симфонії в містечку не вистачає відповідних оркестрових інструментів. Все ж вони з Марином наспівують частину твору — Анданте. Мона вражена талантами симпатичних провінціалів).

(Вик. Ансамбль Київ Арт-Капела. Солісти: А. Данилюк, Д. Фощанка, М. Синиця. Дириг. — С. Литвиненко)

Діалог, речитатив і фінальний дует № 28 « Алгол» і «Мона»

(Надходить розуміня неминучості розстання. Бо орбіти зірок Алгола і Мони не перетнуться)
(Солісти: О. Слюсар, П. Фондера).

Діалог, речитатив і тріо № 15 Пан Удря

№ 16 Анданте

Діалог, речитатив і фінальний дует № 28 «Алгол» і « Мона»