Біографія

Петров–Омельчук Петро Володимирович

Народився на Київщині у Тетерівських лісах 17 червня 1943 р. (Батьки у той час перебували у партизанському загоні). По вигнанню фашистів з території України проживав з дідусем і бабусею в селі Липівка Макарівського району. Успадкування яскравих музичних здібностей від родини — усі були вчителі – справило свій відбиток на все свідоме життя композитора. Дід по батьк. лінії, Георгій Пєтров (походження — Болгарія) грав на скрипці, ф-но… був директором школи в м. Буча . Бабуся (співучої натури, уродженка Греції). Обоє розстріляні гітлерівцями у 1941 р. за доносом поліцая. Батько був директором школи в с Забуяння. Грав на баг. інструментах, керував оркестром. Загинув у 1943 р. Мати (Омельчук) також вчителювала. Померла в1949 р. (Далися взнаки партизанські поневіряння).

В музичній школі не навчався. Подібного закладу в районі не було. Самотужки оволодів багатьма муз. інструментами, навчив здібних молодих односельчан, створив оркестр і мав виступи з ним, на тодішніх олімпіадах, зокрема на сцені великого залу Київської держ. консерваторії ім. П.І. Чайковського.

Макарівську школу-десятирічку закінчив у 1960 р. Вчителював (музика, співи, малювання) у Липівській школі-семирічці у 1961-62 р. Київське держ. музичне училище ім. Р.М.Гліера закінчив у 1966 р. Київську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського закінчив у 1971 р. (Навчався в класі композиції В. Кирейка та А. Коломійця; гармонія – М. Скорик; музична форма – М. Дремлюга; оркестровка – Г Таранов). Травень 1970 – травень 1971 (одночасно з навчанням на 5-му курсі) перебував у армії. Службу проходив у оркестрі Київського вищого інженерного радіо-технічного училища.

У видавництві «Музична Україна» (коректор) працював у 1971 р. Київська музична школа № 13 (викл.сольфеджіо, теорія, народні інструменти) 1971-1973 р.р.   Управління культури Київського міськвиконкому   (інспектор музичних ансамблів) — 1973 – 1977 р.р. У Спілку композиторів України та СРСР вступив у 1974 р. На посаді директора Будинку композиторів України працював з 1977 по 1994 р.р. Викладач Київського держ.музичного училища ім. Р.М.Гліера (інструментознавство) – 1997 р. З 1994 р – Голова Провідної ради Національної ліги українських композиторів.

Композитор Петро Петров-Омельчук є одним з найяскравіших особистостей в сучасній оперно-сценічній творчості. Створені ним 6 опер (серед яких 2 мюзикли), за їх музичної пластики, мелодико-гармонічної досконалості і, разом з тим, пружності драматичної експресії, є довершеними зразками музично-сценічної драматургії. Показово, що літературну частину усіх своїх оперних та ін. партитур (написання лібрето) П. Петров-Омельчук створює самостійно. Разом з тим композитор є майстром вокально-симфонічної форми, крупно-масштабної оркестрової (симфонія, балет), вокально та інструментально-камерної форми.

Неабияке мелодичне та поетичне обдарування композитора дозволяє йому створювати високохудожні зразки романсової та пісенної лірики (також і на власні поетичні тексти).

Значну увагу він приділяє справі естетичного виховання підростаючого покоління українських громадян (дітей та юнацтва). Зокрема, наслідком співпраці з Київським муніципальним академічним театром опери та балету для дітей та юнацтва стала постановка опери-детектива «Обманщик» (або «Таємничі викрадення»). Режисер-постановник – Лариса Моспан. Художник — Людмила Нагорна. Диригент – Ігор Палкін. Також підготовка опери «Він і Вона» для виступів на сцені Staatsoperette Dresden 4-5 червня 1991 р. та концертне виконання на сцені Київського академічного театру оперети. На той час опера стала переможницею (1-ше місце) у Міжнародному конкурсі композиторів оперного мистецтва імені Карла-Марії фон Вебера (засновника німецької національної класичної опери) у Дрездені (1988 р.) серед 45-и творів («Від мюзикла до рок-опери) із 14-и країн.

Особливе місце в творчості Петра Петрова-Омельчука посідає твір «Опришки» як високодостойний непересічний оперний зразок сучасного мистецтва цього жанру на історичну тему. Радіоверсія опери успішно прозвучала в ефірах (запис – солісти, хор і оркестр Національної радіо-радіокомпанії України, диригент Святослав Литвиненко, звукорежисер – Леонід Бельчинський). Професійно-музична громадськість високо оцінила художньо-мистецькі якості опери «Опришки», про що, зокрема свідчить звернення 26-и відомих визначних представників національного музичного мистецтва України – музикознавців, диригентів, хормейстерів, етномузикологів (серед яких – А. Авдієвський, А. Власенко, А. Іваницький, В. Кирейко, М. Копиця, Д. Радик, В. Скоромний, Л. Ященко…) до Міністерства культури України з однозначною рекомендацією, щодо постановки твору на оперній сцені.

На міжнародному всеукраїнському конкурсі Київ-Україна – Мічиган – США, оголошеному Всеукраїнською музичною спілкою та Культурним центром Детройт – Воррен США (1997) твір Петрова-Омельчука крупномасштабної ораторійно-симфонічної форми для солістів, хору, фортеп’яно та оркестра Пієторія «Син Небесний і Земний» (присвячена 2000-літтю Христового Різдва) була визнана кращою серед крупноформатних ораторійних форм.   (Тут композитор застосував у визначенні жанру твору власно винайдене неологічне поняття – п і є т о р і я , від слова — пієтет (pietatisглибинна духовна повага до…) Так у симфонії Pietoria sinfonica («Direkt e liberum moto») у двополюсній контрастно послідовній звуковій побудові (Директ – диктатурне начало і ліберум мото – вільний рух) тричі заявлена директивна сила переривається, також трифазною наростаючою хвилею, яка накриває директивне начало і звуковим простором заволодіває сфера світла і надії. Програмна ідея – перемога позитивної енергетики вільного руху над диктатурно подавляючою, обтяженою негативізмом стихією зла. Симфонія присвячується Помаранчовій революції в Україні 2004 р.   P i e t a t i s народному   спротиву !

В часи перебування в Спілці композиторів України (1974-1992 р.р.) Петро Петров-Омельчук обирався громадою спілки до її керівних органів: заступник Голови Правління Київської міської організації СКУ, Голова профспілкового комітету…

Проте громадсько-політична позиція П.Петрова-Омельчука дуже відрізнялись від оціночної і поведінкової практики керівництва спілки. Як митець і громадянин, він послідовно і відкрито, разом з деякими колегами композиторами та музикознавцями здійснювали активні намагання схилити спілчанську громаду до більш дієвої направленості на розвиток саме національної музичної культури, на противагу інтернаціонал-совковому підлаштуванню під всілякі промосковські міжнародні утворення типу МАКО. Якийсь час представники керівництва Спілки композиторів України писали на Петрова-Омельчука доноси до «відповідних органів». Залякати не вдалося. Не спрацювало. Тоді обвішане державними нагородами й регаліями, керівництво Спілки, боячись за свою перспективу в разі повернення кагебістської влади, щоби відмежуватися від «заколотників», таємно, великим поспіхом, не дуже дошукуючи більш або менш здоровоглузде сформулювання причин, виключило П.Петрова-Омельчука зі Спілки. А потім і кількох його побратимів однодумців (М.Каландьонак, В. Капрелов, С. Лісецький, М. Полоз).

Показово, що ці люди протягом двох десятиліть не виявили жодної ознаки бажання повернутися до Спілки. Вони разом з визначними діячами національної музичної культури (Г.Майборода, М. Дремлюга, В. Кирейко, М. Боровик, А. Іваницький, І. Шрамко, М .Попенко, В. Павліковський, А .Горчинський, Н. Брояко, Б. Климчук, М. Стефанишин, М. Дем’янюк, П. Помарнацький, М .Свидюк, Б .Синчалов, М. Волинський та б. ін.) заснували і сформували всеукраїнську професійно-мистецьку спілку Національну лігу українських композиторів. З’їздом місцевих, регіональних, міських представників Головою Провідної ради Ліги обрано Петра Петрова-Омельчука.

Суттєвим фактом біографії композитора, є те, що він не має жодної нагороди від радянської і пострадянської влади. Будучи міжнародним лауреатом, очільником і лідером творчо-професійної спільноти, він принципово встановив таке положення в спілці: не надсилати до нагородних органів держави будь-яких подань щодо відзначення   митців всілякими медалями, орденами, грамотами, званнями тощо. Вважати нагородою лише оцінку і повагу тих, хто слухає достойну уваги музику. Рудименти совкового принципу принадження митців до блукання владними кабінетами в сподіваннях на відзнакоподачку не для нас.

Твори композитора Петрова-Омельчука виконуються в європейських містах, європейськими оркестрами у престижних програмах поряд із П. Чайковським, М. Мусоргським, В. Моцартом, І. Стравинським, С. Прокоф’євим, Л. Бернстайном, із сучасними європейськими композиторами.

Окрім Києва, його музичні твори звучали у Вільнюсі, Тбілісі, Москві, Новосибірську, Дрездені, Берліні, Лейпцігу, Інсбруку, Зальцбургу, Блуденці, Дорнбірні, Вікторгсберзі.

У віддалених альпійських селах в церквах співають його духовні пісні. Міжнародні мистецькі інституції знають і поважають діяльність українського київського композитора, Петрова-Омельчука, замовляють йому створення музичних творів (оркестрових, хорових, камерних, інструмен. ансамблевих). запрошують його для участі у творчих зустрічах європейських композиторів з представниками творчо-мистецьких кіл інших континентів. З композитором охоче співпрацювали і готові співпрацювати відомі симфонічні диригенти та хормейстери – Ігор Блажков, Вадим Гнєдаш, Володимир Кожухар, Федір Глущенко, Євген Дущенко, Аллін Власенко, Святослав Литвиненко, Юрій Никоненко, Михайло Мороз, Ігор Палкін, Антон Шароєв та Віктор Госачинський (Росія), Вячеслав Блінов, Мірослав Гомолка (Чехія), Шавлег Шилакадзе (Грузія), Карл-Гайнц Зіберт (Німечина), Крістоф Еберлє та Гунтрам Сімма (Австрія), Михайло Пікульський,   Дмитро Радик, Лариса   Бухонська, Віктор Скоромний, Анжеліна Масленникова.

Петро Петров-Омельчук проводить активну громадську роботу (окрім обов’язків по керівництву (на гром.засадах) творчим об’єднанням НЛУК). Є неодноразовим учасником парламентських слухань з питань гуманітарної політики держави, бере участь у розробці сучасної нормативно-прав. бази культурно-мистецької сфери.

Своєю творчістю композитор збагатив музичну культуру в оперному, кантатно-ораторійному та інструментально симфонічному жанрах,втіливши вагомі ідеї та створивши зокрема яскраво національні образи історичних постатей України. Музична мова композитора є синтезом сучасної оркестрової техніки ,полістилістичних художньо-мистецьких засобів з опорою на яскраву, змістовну, переконливу тематико-мелодичну виразність.